Найстрашніше у війні це чисті аркуші Омбудсмена України Дмитра Лубінця

Не ракети
Не “шахеди”.
Не кадри з руїн.
А момент, коли українці починають звикати до того, що представники України й росії вже спокійно зустрічаються “для конструктивного діалогу”.
У Білорусі.
Тій самій Білорусі, звідки на Київ ішли колони техніки у 2022-му.
І от сидять. Говорять.
Тиснуть руки. “Починають роботу з чистого аркуша”.
З чистого аркуша?..
Серйозно?
А Буча — це вже списано?
Маріуполь — перегорнули?
Оленівка — забута? Тисячі викрадених дітей — то вже просто “робочі моменти”?
Я прекрасно розумію, що без контактів не повертають полонених.
Що потрібні перемовини.
Що хтось мусить говорити навіть із чортом, якщо це допоможе витягнути наших людей.
Але знаєте, що ріже?
Не сам факт зустрічі. А мова.
Оця чиновницька стерильність:
“конструктивний діалог”,
“новий формат взаємодії”,
“чистий аркуш”…
“дякую Яні Валеріївні за конструктивний діалог”
Наче не було тих років крові.
Наче не було братських могил.
Наче не було матерів, які досі чекають синів із полону.
І окремий сюрреалізм — “дякуємо білоруській стороні”.
Білоруській стороні. Тій самій.
Світ остаточно з’їхав з глузду, якщо такі речі вже починають звучати буденно.
І найгірше — люди потроху перестають цьому дивуватись...
Хто не зрозумів про що мова. "Омбудсмен України Дмитро Лубінець спільно з уповноваженою з прав людини в рф проговорили низку важливих питань і, фактично, починають роботу з чистого аркуша".