Журналісти яких убила Росія, час іде українців вбивають так само

Валерій Марченко, український журналіст, правозахисник, літературознавець, перекладач, член Української Гельсінської групи і ПЕН-клубу. Двічі засуджений режимом за боротьбу з русифікацією та відмову у співпраці з КДБ.
Вперше – у 1973 році за статті “За параваном ідейності”, “Страшний якийсь тягар”, “Київський діалог”, які органи кваліфікували антирадянськими. 6 років колонії суворого режиму і 2 роки заслання не зупинили дисидента: він став голосом ув’язнених, писав нариси про жахливі умови перебування у таборі.
Після цього на волі журналіст залишився недовго – лише 2 роки і 5 місяців. У 1983 році радянський режим звинуватив Валерія у виготовленні і розповсюдженні документів з метою підриву та ослаблення радянського державного ладу. Його визнали “особливо небезпечним рецидивістом” і засудили до 10 років таборів і 5 років заслання.
Через нелюдські умови стан здоров’я Марченка, який у старших класах школи захворів на нефрит, який призвів до ниркової недостатності, загострився. З Пермі, де він перебував спочатку у таборі 389/36, а пізніше – у тюремній лікарні, у 1984-му його перевели у ленінградську тюремну лікарню імені Гааза. У цій установі журналіст помер: йому було лише 37 років.
Часи змінюються, режими – ні. Росія продовжує системно переслідувати та вбивати журналістів, намагаючись стерти факти своїх злочинів. Лише з початку повномасштабного вторгнення росіяни забрали життя понад 100 медійників.
У серпні 2023 року на окупованій території зникла журналістка Вікторія Рощина. Про її смерть у російському СІЗО стало відомо у жовтні 2024 року. Тіло журналістки повернули на батьківщину в рамках обміну 14 лютого 2025 році, з ознаками катування та жорсткого поводження. Експерти зазначили можливі ознаки застосування електроструму.
Деякі внутрішні органи були відсутні – таким чином росіяни могли приховати справжню причину смерті Вікторії.
В імперії зла все стабільно.
Міняються роки, злочини ті самі.