Іракська ядерна програма завершилася, так і не розпочавшись…

Як 45 років тому Ізраїль за один день знищив іракську ядерну програму

Ця історія почалася задовго до атаки.
У 1976 році Ірак підписав договір про військово-технічне співробітництво з Францією щодо створення ядерного реактора «Осирак». Енергію він виробляти не міг, але добре підходив для збагачення урану. У Ізраїлю приблизно такий самий реактор з 1964 року працює біля міста Дімона в пустелі Негев.

Ірак почав збирати свій реактор за допомогою французів під Багдадом. Хусейну була дуже потрібна атомна бомба для війни з Іраном. Однак свого ставлення до Ізраїлю він не приховував, тож у Тель-Авіві серйозно занепокоїлися. Уряд на чолі з прем’єр-міністром Менахемом Бегіном дійшов висновку, що єдиний спосіб уникнути ядерної загрози - знищити іракський реактор, який дозволив би Іраку до 1985 року створити 5 атомних бомб.

У липні 1981 року в «Осирак» мали завантажити паливо. Щоб уникнути радіоактивного забруднення місцевості, що викликало б величезний міжнародний скандал, розбомбити реактор потрібно було ще в червні.

Цікаво, що Ізраїль був не перший. До цього, поки тривала ірано-іракська війна, іранці здійснили 10 спроб бомбардування «Осираку». Але лише одного разу їхні «Фантоми» частково пошкодили зовнішню систему охолодження; в інших випадках винищувачі-бомбардувальники знищувалися щільним вогнем іракської ППО.

Операцію назвали «Опера».

На той момент найкращими літаками для подібного завдання були американські F-4 «Фантом» і A-4 «Скайхок». Але після революції в Ірані США нарешті поставили до Ізраїлю свої найновіші легкі винищувачі F-16, які у ВПС Ізраїлю отримали назву «Нетц» - «Сокіл». Літак був абсолютно новим, тільки почав надходити з США, і багато учасників процесу прийняття його на озброєння ще не встигли повернутися додому. Але найважливіше - він уже був.

Підготовка пілотів почалася ще в 1979 році. Наймолодшим у групі був капітан Ілан Рамон (майбутній перший ізраїльський астронавт, який загине під час вибуху шатла «Колумбія»). У підсумку він відповідав за прокладання курсу.
Через велику відстань до цілі критичним був запас пального. У якийсь момент Ілан Рамон провів чергові розрахунки на картах і сказав, що операція теоретично можлива.

Дозаправка в повітрі була майже неможливою та й безглуздою - майже весь маршрут пролягав над територією інших держав, нейтральних або ворожих. Будь-який повітряний бій, інтенсивний маневр чи бойове пошкодження на зворотному шляху майже гарантовано призвело б до втрати літаків і пілотів.

Операцію спланували так, щоб максимально збільшити ймовірність успіху, навіть ціною безпеки льотчиків. Саме тому удар планували завдати з пікірування під кутом 35–45 градусів - такий спосіб забезпечував найвищу точність, але й піддавав ударні літаки найбільшій небезпеці. Перед вильотом припускалося, що втрати від дій іракської ППО становитимуть 2 літаки ударної групи. Льотчики про це знали.

Бомбардування мали здійснити 8 літаків F-16 з бетонобійними бомбами, яких прикривали 6 винищувачів F-15. Після кількох перенесень, у неділю 7 червня, усі літаки злетіли з авіабази Еціон біля кордону з Йорданією. На надмалій висоті, не більше 100 метрів - їм потрібно було пролетіти над Червоним морем, територією Саудівської Аравії, непоміченими увійти в повітряний простір Іраку, вийти на ціль, скинути бомби та повернутися назад.
Так і сталося.

Ізраїльські літаки з’явилися над ціллю о 17:35 за ізраїльським часом. При цьому сонце було у них за спиною, і вже починало сутеніти - це ускладнювало ведення вогню по них. Ізраїль досі не розкриває, які саме засоби постановки активних перешкод застосовували F-15, але радянські радники в Іраку повідомляли про «засвітки» на екранах РЛС. А ще - про повну раптовість удару.

Араби вкотре просто не очікували такого нальоту. І це був не погано спланований іранський удар «на авось», а ретельно прорахована операція, метою якої було гарантоване знищення реактора.

За 20 кілометрів до цілі F-16 увімкнули форсаж і піднялися на висоту 2 кілометри. Після цього спікірували вниз під кутом 35 градусів. Парами F-16 скидали бомби з інтервалом в одну секунду. Детонатори були налаштовані так, щоб бомба могла пробити купол і вибухнути всередині. Успіх був повним - з 16 скинутих бомб одна не влучила в ціль (вибухнула в одній із лабораторій комплексу), ще дві не вибухнули, а решта 13 - повністю знищили реактор (до операції вважалося, що достатньо буде й чотирьох).

У сам реактор влучили всі 6 бомб, і хоч дві з них не вибухнули, цього виявилося достатньо, щоб завдати «Осираку» неприйнятної шкоди.