Этожзвяздаяегообожаю• сегодня в 10:52
Я вечная «студентка»
В школе училась хорошо, с интересом. В ВУЗ хотела поступить в медицинский, но в те времена в него без денег, связей и взяток было не пробиться, а у родителей этого всего не было. Поступила на бюджет на биофак, затем поступила в аспирантуру, параллельно заочно получила еще одно ВО. Защитила диссертацию, работала в НИИ, через 5 лет ушла в частную структуру. Фирма распалась, год я решила «отдохнуть» - случилась война, переезд за границу. Заграницей я училась на языковых курсах, легко сдала экзамен В1.
И что дальше? Учиться у меня получается отлично, интересно, всегда во всех группах я в пятерке лидеров по оценкам) а как себя применить…Учусь и забываю все, как только сдам экзамены. Задумалась, что бумажек у меня ого-го, а по факту я ничем не ценный сотрудник. Иностранных языков на среднем/высоком уровне не знаю, какими-то супер навыками не обладаю, уже 6 лет не работаю. Поймала себя на мысли, что как-то неудобно говорить людям, что я кандидат наук. Как будто статус есть, но я ему не соответствую. Обеспечивает муж, есть ребенок. Но я понимаю, что тоже хочу развиваться и женщина должна быть независимой в финансовом плане. 40 лет, а я не зарабатываю( И страшно начинать, и страшно даже ходить на собеседования. Кидаюсь из крайности в крайность: то иду на языковые курсы, то еще что-то. Живу семьей. Как выйти из этого? Возвращаюсь к мысли, что я свернула не туда, когда не поступила в медицинский. Нужно было идти к своей мечте. Это точно приносило бы мне радость, а не так как сейчас, плыть по течению и учиться ради учебы. Реально страшно. Жду какого-то совета, так как впереди просто не вижу ничего хорошего
И что дальше? Учиться у меня получается отлично, интересно, всегда во всех группах я в пятерке лидеров по оценкам) а как себя применить…Учусь и забываю все, как только сдам экзамены. Задумалась, что бумажек у меня ого-го, а по факту я ничем не ценный сотрудник. Иностранных языков на среднем/высоком уровне не знаю, какими-то супер навыками не обладаю, уже 6 лет не работаю. Поймала себя на мысли, что как-то неудобно говорить людям, что я кандидат наук. Как будто статус есть, но я ему не соответствую. Обеспечивает муж, есть ребенок. Но я понимаю, что тоже хочу развиваться и женщина должна быть независимой в финансовом плане. 40 лет, а я не зарабатываю( И страшно начинать, и страшно даже ходить на собеседования. Кидаюсь из крайности в крайность: то иду на языковые курсы, то еще что-то. Живу семьей. Как выйти из этого? Возвращаюсь к мысли, что я свернула не туда, когда не поступила в медицинский. Нужно было идти к своей мечте. Это точно приносило бы мне радость, а не так как сейчас, плыть по течению и учиться ради учебы. Реально страшно. Жду какого-то совета, так как впереди просто не вижу ничего хорошего
показать весь текст
4
2
43
1
Навіть з вашою спецільністю є купа вакансій в сферах близьких для медицини в ЄС. Але має бути гарна англіська В2 і мова країни, якщо Німеччина, то ви прям в топі будете. В Лінкідіні вже виклали CV? Підписались на вакансії і компанії, що вас цікавлять? Чи просто хочеться роботу, без конкретних дій, бо ви ж відчуваєте, що не дотягуєте, тому і не варто навіть пробувати кудись подаватись ( це сарказм;)
учеба еще дает обновление мозга, новые нейронки,энергетический движ...пожилые люди очень любят учится
учеба-продление молодости
учеба-продление молодости
1
Вот, всё начинается с языка. Английский у меня слабый, немецкий В1. Нужно учить языки, и опять я «вечная студентка»))))Но по-другому никак. Учусь большую часть жизни, а всё как-то не то, что нужно. Лучше бы просто биофак закончила и языки с молодости учила, чем шла в аспирантуру или получала второе ВО. Это было лишнее
1
Починати - завжди важко й складно. Просто НЕ бійтеся: ходіть на співбесіди, якщо кличуть, якщо будуть пропозиції роботи - погоджуйтеся, пробуйте, чи буде вам цікаво й комфортно працювати.
Не соромтеся говорити, що ви - кандидатка наук. Ви самі писали дисертацію? Самі її захищали? Вчена рада присудила вам ступінь?
5 років ви відпрацювали в науковій інституції - отже, ви ЦІЛКОМ заслужили й відпрацювали ваше звання й знання! Якщо хтось ставить запитання, ’а чому не’ - так і говоріть: ’Змінилися вподобання й пріоритети’, зараз НЕ можу собі дозволити займатися виключно науковою діяльністю.
Ваша цінність у ваши знаннях за фахом - по-перше; у вашому життєвому досвіді - по-друге; у вашій гнучкості - по-третє; у вашій готовності до змін - по-четверте; у вашому прагненні до освіти впродовж життя - по-п´яте. Остання цінність є ключовою навичкою, притаманною сучасному світові. Сучасний світ наскільки динамічний, що окремі галузі умінь і навичок виникають і зникають швидше, аніж 5 років студентського навчання.
Тож усіма ключовими навичками ви ВЖЕ володієте.
Щодо мрії стати лікаркою - це ВАШІ припущення, що та професія приносила би вам задоволення й радість. А насправді - це тяжка праця, як і будь-яка інша. Може, ця праця би приносила вам задоволення, а може, якраз і ні. Відмінність навчання за медичним фахом зараз у тому, що більшість інших професій допускають отримання диплома бакалавра за однією спеціальністю, а диплома магістра - за іншою. Спеціальність лікаря - ні, там одразу - тільки отримання диплома магістра +3 роки інтернатури. Той часовий проміжок, за який ви здобули дві освіти й захистили кандидатську - ви віддали би за те, щоб здобути професію лікаря. А потім могли би попрацювати й розчаруватися у своїй професії. І будь-який інший шлях ви би мусили починати з нуля, із бакалаврату.
Успіхів вам із пошуком себе й свого призначення!
Не соромтеся говорити, що ви - кандидатка наук. Ви самі писали дисертацію? Самі її захищали? Вчена рада присудила вам ступінь?
5 років ви відпрацювали в науковій інституції - отже, ви ЦІЛКОМ заслужили й відпрацювали ваше звання й знання! Якщо хтось ставить запитання, ’а чому не’ - так і говоріть: ’Змінилися вподобання й пріоритети’, зараз НЕ можу собі дозволити займатися виключно науковою діяльністю.
Ваша цінність у ваши знаннях за фахом - по-перше; у вашому життєвому досвіді - по-друге; у вашій гнучкості - по-третє; у вашій готовності до змін - по-четверте; у вашому прагненні до освіти впродовж життя - по-п´яте. Остання цінність є ключовою навичкою, притаманною сучасному світові. Сучасний світ наскільки динамічний, що окремі галузі умінь і навичок виникають і зникають швидше, аніж 5 років студентського навчання.
Тож усіма ключовими навичками ви ВЖЕ володієте.
Щодо мрії стати лікаркою - це ВАШІ припущення, що та професія приносила би вам задоволення й радість. А насправді - це тяжка праця, як і будь-яка інша. Може, ця праця би приносила вам задоволення, а може, якраз і ні. Відмінність навчання за медичним фахом зараз у тому, що більшість інших професій допускають отримання диплома бакалавра за однією спеціальністю, а диплома магістра - за іншою. Спеціальність лікаря - ні, там одразу - тільки отримання диплома магістра +3 роки інтернатури. Той часовий проміжок, за який ви здобули дві освіти й захистили кандидатську - ви віддали би за те, щоб здобути професію лікаря. А потім могли би попрацювати й розчаруватися у своїй професії. І будь-який інший шлях ви би мусили починати з нуля, із бакалаврату.
Успіхів вам із пошуком себе й свого призначення!
3
Идите на б2, потом у вас будет право идти на Ausbildung Pflege или физиотерапевт например. И попадете в медицину и в 40 не поздно, осилите.
Есть же международные сертификаты, подтверждающие уровень владения языка или нет? У подруги ребенок сдавал какой-то экзамен на подтверждения языка, еще и за границу для этого ездил, потому что результаты экзамена на его курсах не подходил
Ой, автор вы меня опередили)))
Я тоже в Днепре живу и знаю ситуацию с медуниверситетом Днепра и все правда,что вы написали, контракты очень дорогие тогда были, зно не было
Как вариант идти можно было на медсестру, там легче
Я тоже в Днепре живу и знаю ситуацию с медуниверситетом Днепра и все правда,что вы написали, контракты очень дорогие тогда были, зно не было
Как вариант идти можно было на медсестру, там легче
1
Да, конечно, в медучилище легче было поступить. Но я закончила школу с серебряной медалью, казалось, как так — не сразу в вуз поступить. Трагедия. Это сейчас я понимаю, что потом бы легче было поступить в медуниверситет в те годы и что вся жизнь впереди и потерять даже пару лет не страшно.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу