В маршрутці мені сказали, щоб я не бавилась телефоном.

То ж треба було отак на рівному місці вивести людину з рівноваги((( Я тепер мінімум тиждень буду ходити сама не своя(
Сіла в маршрутку, було кілька вільних місць спереді, там де для інвалідів. Я сіла під вікном, біля мене якась жіночка. Людей зайшло не багато. Я сиджу читаю советчіцу на тел. Через кілька зупинок в маршрутку набилось вже море народу (я навіть не замітила, читала). Тут до мене одна жінка: "Дівчино дай мені місце!" Ні тобі "будь ласка" ні "дякую"... я вже не кажу про те, чи можу я уступити місце.
Ну, менше з тим, уступила, нічого не казала, хоч за мною сидів молодий хлопець (не розумію, чому вічно дівчат піднімають, а не хлопців?).

Встала біля того місця де і сиділа. Стою, читаю далі, трималась нормально, було комфортно, ні на кого не падала.
Ще через кілька зупинок, ота жінка, яка сиділа біля мене, раптом з таким упрьоком каже: "Сховайте свій телефон! Що ви мені його над головою тримаєте?"
Блін, я аж дар мови втратила від тону, з яким вона це сказала і від того з яким презирством на мене глянула!
Каже:"Ідіть встаньте там дальше чи сховайте телефон".

Маршрутка битком забита, куди я дальше мала встати, я не знаю.
І тут я їй ляпнула: "Ви що здуріли? Та тут у кожного в кишені по телефону, яка різниця де мій у мене буде лежати? Я ж якщо запхаю його в кишеню він теж буде біля вашої голови".
Вона: "Мені всерівно, сховай"
Я кажу: "Добре", і сховала в кишеню.
Але вона, блін, не заспокоїлась, сидитиь і причитає: во, знайшла чим бавитись, телефон то не іграшка! І бла-бла...
Я розізлилась і витягнула знову телефон, сказала, що не їй вказувати що мені робити.
Блін, що то почалося...
Мама дарагая! Вона мене і проклинала і очі мені, бачте, повилазять, і що то я окуляри нап"ялила, і що довго я тим телефоном не покористуюсь і згадала, що я сіла на місце для інвалідів (сама то не інвалід і там сидить і нічо!), а та, якій я місце уступила, ще підтакувала на це все, яка, між іншим, теж могла спокійно постояти. Я нічого не кажу, уступати місце треба, але реально тим, кому важно стояти, вагітним, і жінкам з дітьми. Ну, а жіночки, які старші за мене і цілком можуть постояти, то тут уж вибачте... Але тій уступила, раз попросила, хоч і по хамськи.

Вступився за мене якийсь мужчина, всі інші тільки спостерігали. Запропонував помінятись місцями. Але я вже принципово не мінялась.
Я їй сказала, що як їй щось не подобається, то нехай вийде, я тут більше нікому не заважаю.
Що саме гірше, вся знервувалась, почервоніла, аж заікатись почала((( Руки ще годину після того трусились( Та і зараз, такий осадок(((

Сорі, стільки настрочла( Хотілось виговоритись.