Наші діти

Виховання нащадків.
Шановні відвідувачі, які мають дітей(або малих братиків і сестричок, племінників, кузенів, похресників) або готуються стати батьками! Поміркуймо про те, як ростити своє потомство, а також - маленьких та юних родичів.
1.Часто люди вдаються до крайнощів: надмірно пестити і жаліти, все дозволяти, ніколи не сварити, не карати і не критикувати, оберігати від найменших труднощів та обов’язків і вважають, що дитина завжди права, має отримувати все найкраще і поводитися тільки так, як їй хочеться, не рахуючись з почуттями інших людей. Можна виділити такі найрозповсюджені категорії «балуваних»:
• Істеричні капризунчики. Типова поведінка – сльози, якщо не отримали бажане(річ чи увагу) або якщо не хочуть робити те, що необхідно(допомогти хворим батькам чи родичам чи зробити домашнє завдання, наприклад). Не варто піддаватися на істерики, бо будуть увесь час таким чином добиватися свого і виростуть егоцентристами, які дбають винятково за свій комфорт і задоволення.
• «Незалежні» егоїсти. Роблять і говорять лише те, що вважають за потрібне, не рахуючись з думками і бажаннями родини. Варто пояснити, що люди в родині мають думати не тільки про те, що їм хочеться, а й про те, що хочеться і подобається членам родини, що якщо б ви рахувалися тільки зі своїми бажаннями, не годували, не мили і не вдягали б їх, коли були зовсім маленькими. Крім того, варто уточнити, що всі, хто живуть серед інших людей, а не самі на якихось островах, мають рахуватися інколи з бажаннями і думками інших, і настає такий момент, коли треба забути про своє «хочу». Наприклад, Ви працювали, щоб заробити їм на подарунки на Дні народження, хоча вам хотілося відпочити. Додайте, що хто працює, щоб було де жити, що їсти, у що вдягнутися, а також - можливість поїхати на море, купити іграшки і подарунки, залежний від керівництва, яке може вигнати з роботи за «не хочу», щоб діти не прагнули швидше «вирости» і розуміли, що і в дорослому житті не матимуть повної свободи, що обов’язків тоді в них буде більше, що за свободу треба платити відповідальністю. Тому, хто вважає себе «дорослим», дайте можливість самим себе обслуговувати, а ще краще – сказати: «Ти вже дійсно виріс/виросла, ти в нас такий розумний/розумниця, все знаєш, все вмієш, прибери всю квартиру і приготуй обід на всіх. Татко і мама стомилися, без тебе, дорослого, сильного й розумного, не справимося». Варто пояснювати про егоїзм в доступній формі, скажімо, у формі казок чи мультиків, наводячи приклади дій різних героїв.
• «Хитруни-маніпулятори». Можуть бути лінивими, ні в чому не допомогати, але досить розумні і вміють «кидатися словами»: «Чого ти з’їв стільки цукерок, а мені не можна? Сам робиш, а мені не дозволяєш?». Варто пояснити, що його/її організм ще не може перетравити стільки їжі чи саме таку їжу, що потім може боліти животик і псуватися шкіра, на якій вискочать червоні плямки. Взагалі варто посилено намагатися в такому випадку проявляти помірність і стриманість у фізіологічних і матеріальних потребах, у проявах емоцій, слідкувати за власним мовленням, щоб бути прикладом для таких діток. Крім того, поширена фраза: «Якщо любиш – зроби так чи не роби так». Варто сказати: «Я тебе люблю, тому не можу дозволити те, що тобі шкодить». І пояснити чому. Або: «Я зроблю так, якщо ти…» Варто відповісти: «Ми любимо одне одного, тому не маємо ставити умови, а робити приємне одне для одного». Також можна теж вдатися до такої фрази, щоб дитина зрозуміла, наскільки такі маніпуляції неприємні, поставила себе на Ваше місце. Бувають такі заяви: «Сама народила братика/сестричку – сама і займайся». Варто сказати: тобі не шкода мене, не хочеш, щоб я відпочила? Я теж тоді не буду нічого робити для тебе, як попросиш допомоги».
• «Ревнивці». Ображаються, якщо проявили увагу до іншої дитини чи навіть дорослої людини. Вимагають, щоб з ними весь час проводили. Особливо ревнують до менших братів і сестер. Треба пояснити, що любов поширюється на багатьох, що не можна ставитися до всіх однаково, бо всі різні. А також сказати, що така поведінка вас засмучує, що вам сумно, коли дитина не любить того, кого любите ви. Крім того, варто наголосити, що братик і сестричка маленькі і мало що вміють, беззахисні, а старші сильніші і розумніші. Хай старші відчують свою значущість. Як вони(молодші) виростуть з немовлячого віку, дозволити старшим брати активну участь в їх вихованні: наприклад, пояснювати, що робити корисно, що шкідливо, дозволяти сварити, але без грубих слів, дозволяти давати «здачу», якщо молодший лізе в бійку(але обережно і «ніжно», розраховуючи сили). На жаль, і такі випадки бувають. Крім того, слід давати настанови молодшим «Слухайся старших», пояснювати молодшим, що треба бути вдячним за те, що сестричка чи братик тобі пере одяг, веде до садочка чи школи, допомагає з домашніми завданнями. Але деякі батьки змушують старших дітей доглядати за молодшими, ще й сварять і карають, якщо щось недогледіли і зробили помилку. Деякі навіть звинувачують старших у помилках молодших. Звичайно, старша дитина повинна залежно від свого стану здоров’я і можливостей допомагати з молодшими, але варто не забувати, що вона також ще дитина, недосвідчена, і не можна від неї вимагати того, що для неї дуже важко. Крім того, молодші часто, якщо за них всі члени родини турбуються більше, ніж за старших, балують їх і все дозволяють і ніколи не карають, виростають також егоїстами або безпорадними людьми, які не спроможні самостійно справлятися навіть з повсякденними труднощами(не згадуючи про особливо важкі ситуації). Крім того, варто слідкувати, щоб через молодших у старших не погіршилася якість навчання у школі. Бувають ситуації, коли старші до вечора з молодшими, слідкують за ними, поки батьки на роботі, а пізно ввечері і до півночі роблять домашні завдання. Такий режим дня дуже шкідливий для здоров’я дитини, яка недостатньо часу спить. Звичайно, можна робити домашнє завдання, поки братик чи сестричка вдома, але це в тих випадках, якщо вони спокійні і нехворобливі, а так трапляється не завжди. В таких випадках варто намагатися контактувати з вчителями і пояснювати ситуацію, переконувати їх йти назустріч дитині. Або в крайньому випадку перевести на екстернат. Дитина не зобов’язана через молодших братів і сестер покидати школу. Поміркуймо: як ті, що пішли зі школи і не завершили навчання, буде влаштовуватися на роботу? Невже Ви хочете, щоб він/вона все життя виконували функції слуг без оплати або з дуже низькою зарплатою?
• «Ніжні квіточки». Таким батьки і родичі фактично всі провини прощають, такі не брали відповідальності за свої помилки, їх ніколи не сварять, не карають або дуже рідко, не критикують. Вони не грубі, не запальні, не хамовиті, можуть бути дуже лагідними і веселими, але дуже рідко просили вибачення, не відчували докори сумління, не замислювалися над своїми вчинками і їх наслідками. Їх варто навчити відповідальності: засмутили когось – треба просити пробачення, втретє забруднили одяг – випрати самим, щоб вони знали цінність праці. Не хочуть прати – хай ходять в брудному і пояснюють друзям, знайомим дітям і вчителям, чому прийшли в брудному одязі. Не варто їм купувати дорогі речі, особливо одяг, взуття та іграшки. Також їх дуже рідко просять допомогти в побутових справах. Варто їх частіше залучати до справ і пояснювати що батьки не будуть вічно жити і що їм також потрібна допомога і підтримка. Але не варто наголошувати, особливо для дівчаток, на майбутньому сімейному житті: »Таку ліниву і нечупару ніхто заміж не візьме», бо виникає уявлення, що люблять і приймають в родину «з умовами», а якщо не прибрала чи неохайно щось зробила – від любові нічого не залишається.
• «Найкращі». Їх переконували, що вони завжди мають бути «попереду всієї планети» - в навчанні, мистецтві, спорті. Вони досягли успіху, але нажили комплекс: відчувають себе безнадійними невдахами, коли їх критикують, а особливо тоді, коли не вдалося щось зробити на вищому рівні, коли не вдалося заробити відмінну оцінку, заздрять «щасливчикам» і ображаються на них. Натомість коли в них все вдається, то часто думають, що вони кращі – розумніші, сильніші чи красивіші за решту, проявляють зверхнє або байдуже ставлення. Не варто заохочувати такий максималізм, а наголошувати, що любите дітей з невдачами, слабкостями, помилками, такими, якими вони є.
• «Грубіяни». Лаються, підвищують голос, роздають накази, навіть лізуть в бійку і з іншими дітьми в садочку чи школі, на дитячих майданчиках, а також – з членами родини. З такими варто розмовляти так: «Тобі приємно, коли на тебе кричать, говорять погані слова? То чому тоді ти так поводишся з іншими?» В крайньому випадку варто в розумних межах застосовувати фізичні покарання, щоб такі діти опинялися на місці тих, кого кривдять. Але варто уважно слухати дитину: може, брат чи сестра або інша дитина «перші почали» його ображати, наприклад, забирати силою іграшку. Тоді треба поговорити з «опонентом кривдника». Або коли дитина відчуває сильний фізичний чи душевний біль, варто поблажливіше і терпиміше ставитися до «випадів». Варто уважно слідкувати за власним мовленням, тоном розмови, діями. Чи не надто часто втрачаєте терпіння, кричите і вживаєте нелітературні слова у конфліктах, навіть дрібних непорозуміннях? Чи не дивитися такі фільми й серіали, різні бойовики, мелодрами, мильні опери, де герої часто так себе поводяться? З вчителем варто з’ясувати, як висловлюються однокласники дитини, які фільми і передачі дивляться на перервах за допомогою планшетів і айфонів? Можливо, це наслідок поганого впливу? Варто пояснити дитині, чому однокласники неправі і якщо в компанії однокласників таке спілкування - норма і вони не сприймають інакших за себе, не варто під них підлаштовуватися. Але дозвольте дитині захищати себе, якщо її б’ють однокласники чи знайомі у школі чи у дворі. В деяких випадках варто заручитися допомогою міліції.
• «Залежні». Від якогось виду їжі чи напою, від комп’ютерних ігор чи соцмереж, від мобільного телефона, від нової гри «в покемонів». У таких варто компенсувати те, що викликає залежність, пояснити, що така поведінка шкідлива для здоров’я: надто часто сидіти за комп’ютером, телефоном, планшетом – для зору і спини, пити, наприклад, каву і їсти щодня шоколад – для шлунку і шкіри. Варто заручитися допомогою майстра, щоб обмежив доступ до Інтернету лише на певні сайти або встановив лише найнеобхідніші функції у мобільному телефоні. Також слід постійно займати дитину якимись справами, наприклад, домашніми, щоб відволіклася. Так само варто діяти, якщо дитина залежна, як кажуть, від впливу «вулиці» і постійно гуляє. Але якщо залежна від алкоголю, тютюну, наркотиків, токсикоман – варто звертатися вже до лікарів. Детально опишіть наслідки такої поведінки для здоров’я і психіки, не давайте кишенькових грошей, лише їжу і водичку.
2. Бувають інші крайнощі: дитину дуже часто карають через дрібні помилки, зокрема фізично, щодня сварять, говорять на її адресу грубі слова.
• Варто розуміти, що діти – живі істоти з власними потребами і бажаннями, а не машини, що виконують розпорядження батьків. Звичайно, рівноправності між дітьми, які не можуть брати на себе дорослі обов’язки і батьками, які це можуть, не повинно бути, бо «рівні права мають супроводжуватися обов’язками на рівних». Але не можна увесь час до чогось примушувати дитину, варто дати їй можливість розвиватися і робити те, що подобається. Як батьки дали життя – мають старатися поводити так, щоб діти РАДІЛИ ЖИТТЮ. Не може бути щасливим той, хто робить те, що їй/йому неприємне і не має можливості займатися тим, що цікавить і приносить радість.
• Також не можна вимагати від дітей те, що їм дуже важко дається. Діти не можуть, як правило, працювати так багато і продуктивно, як дорослі. Варто хвалити за старання і зусилля і критикувати без грубощів, інакше можна зростити невпевнену в собі, залякану, сумну дитину, яка не має власних поглядів і без ініціативи, або заохотити бути грубою там егоїстичною і жити лише в своє задоволення, бо «наслухалася в дитинстві». Якщо хвалити в міру і справедливо – похвала не зіпсує дитину, а надмірна і груба критика змушує страждати і відчувати себе «нелюбленою» і нікчемною, нерозумною, слабкою.
• Варто дозволити робити помилки. Наприклад, не шльопати за те, що бігає по сходам, а дати можливість впасти і набити синець на коліні, щоб дитина «отримала урок» і переконалася в корисності правил і заборон для неї. Все життя неможливо оберігати дітей від помилок і їх наслідків. Тим, яких надмірно оберігали, дуже складно пристосуватися до дорослого життя, наприклад, до колективу на роботі, де навряд чи хтось захоче взяти на себе функцію «опікуна».
Звичайно, поділ є дуже умовним. Варто також зважати на особливості здоров’я і темпераменту дитини: холерик, сангвінік, флегматик чи меланхолік. Першим треба особливий контроль членів родини, як за їх мовленням і поведінкою, так з боку батьків за своїми вчинками і словами. Останніх варто дуже ніжно і обережно критикувати і заохочувати вчитися новим корисним справам, щоб набували досвіду і впевненості в собі, переконувати в необхідності бути витривалими і сміливими, але також у тому, що їх приймають такими, які вони є, з їх помилками і недоліками. Флегматиків не варто підганяти: «Швидше! Чого всівся!», бо їм дуже важко кудись поспішати. З ними слід спілкуватися про цінність часу, про те, що його варто витрачати на корисні і добрі справи, допомогу для інших, про наслідки частих запізнень, наприклад, на роботу чи у ВНЗ. Поділ на такі типи також умовний, але бувають діти з яскраво вираженими темпераментами.