’«Голод – чинник прогресивний. Він руйнує віру не тільки у царя, але і в Бога», – так говорив Ленін наприкінці ХІХ ст. Тоді він ще не був Великим Вождем революції, проте навіть у молодості мав вироджену, позбавлену людяності душу. Пройнявшись хворобливою ненавистю до усього доброго і святого, Володимир Ілліч і гадки не мав, що його запекла боротьба проти Бога є послугою нечистому, який, без сумніву, добряче попрацював над свідомістю майбутнього «червоного вождя».Ленін зумів виховати «достойних» нащадків. У плані тиранії та жорстокості Сталін у стократ перевершив вчителя. Не відставали і Косіор, Молотов та Каганович, які теж стояли на чолі розправи над непокірними та організували штучний голод на теренах України і Кубані. Хлібна монополія, встановлена більшовиками на третій день після повалення Тимчасового уряду, вершила долі мільйонів протягом усього періоду існування кривавого механізму під назвою «радянська влада». Адже хто володіє розподілом продовольства, той і править країною. Мова йде не лише про хліб: у часи лихоліття без нього можна було обійтися, маючи доступ до інших продуктів харчування. Та влада забрала в людей усе їстівне. Чому? Бо мор голодом – універсальна зброя, здатна зламати опір не тільки у вчинках, але й у думках. Лише терором більшовики могли «пустити коріння» у тіло нації, «струсити віковий пил царизму», «збудувати новий світ», насильно повівши за собою «темні неосвічені маси». Радянська влада бачила в Україні величезну ресурсну базу. Недарма Ленін писав у січні 1918 р.: «Вживайте найенергійніших заходів для надсилання хліба, хліба й хліба!!! Інакше Пітер може околіти…».Комуністична партія завербувала і поглинула багатьох вірних «гвинтиків». Керівників налічувалось близько 3-4 тис.; «партійного офіцерства» – 30-40 тис. Кількість «нижчого рангу» сягала 150 тис.Здобувши владу, більшовики взялися за реалізацію політики «воєнного комунізму». Її головна суть – знищення селянина-одноосібника та приватної власності методами націоналізації промислового виробництва, згортання товарно-грошових відносин, продовольчої диктатури і трудової мобілізації. Навесні 1919 р. було введено «продовольчу розкладку»: усе зерно, крім необхідного мінімуму для посіву та прожиття, селяни мали продавати за надзвичайно низькими фіксованими цінами. На практиці забирали майже увесь хліб задарма. Така політика уряду і стала причиною голоду 1921- 1923 рр., який охопив Україну і південну Росію. Опинившись перед загрозою війни із селянством та фактом нежиттєздатності економіки, влада поспішно вдалася до «нової економічної політики», що було не більше, ніж тимчасовим тактичним відступом. Підтвердженням цього є слова того ж таки Леніна: «Найбільша помилка думати, що НЕП покладе край терору. Ми ще повернемося до терору, і до терору економічного» (Весна, 1922). Насправді більшовики не тільки здійснили цей прихований намір, але й перевиконали завдання: вдалися до мору не лише фізичного, але й духовного. Завдяки геноциду проблема церкви була вирішена остаточно. Несвідомі від голоду українці самі допомагали слугам системи вилучати церковні прикраси і здавали на переплавку дзвони. Більшовики зробили все, щоб церква не змогла глибинно впливати на свідомість народу чи прийти на допомогу, як раніше, у 1891 р., коли 30 млн людей у Російській імперії охопив голод. «Релігія – ворог соціалізму, опіум народу!», «Бога немає!», – всюди висіли плакати такого змісту. У публічних вогнищах палали ікони; падали зламані хрести, замовкали дзвони, а церкви перетворювалися на звалища, сховища для їжі, забраної в людей силоміць, і навіть на психлікарні…Бога у політиці радянської влади ніколи не було. ’-и вы всерьез хотите,что б именами этих людей называли ваши улицы и города?