Дідух – до хати, біда – з хати.

Доки містяни призвичаювались до європейської традиції прикрашати вдома ялинку, українське село вперто притримувалось свого звичаю: на Святвечір, після появи першої зірки на небі, до хати заносили святковий сніп – Дідух. При цьому приказували: «Дідух – до хати, біда – з хати».
Лише в українській культурі є такий автентичний символ різдвяного свята, як Солом’яний Дідух. Головний атрибут Різдва – дідух – то свята пам’ять зоряного неба, то сніп-Рай, який щороку від покоління до покоління, од віку до віку оновлюється в родині, єднаючи давні покоління з сучасними. Він завжди був, є і залишиться таїною вічності. Дідух символізує урожай, добробут, а ще дідівський дух, тобто всіх предків роду. Це не звичайний сніп сіна, він впускав до хати святковий настрій, мир, добробут, затишок – вірили наші діди.
Слово «дідух» прийшло зі старослов’янського і в перекладі означає «дух предків». Це символ святого відродження всього живого, що є на світі. А готували Дідуха - з першого снопа обжинків. І саме з Дідуха брали зерно на кутю. На його виготовлення брали колоски жита, вівса, пшениці – необмолочені, як є. Прикрасами слугували сухі квіти, ягоди калини, різнокольорові стрічки. Ще й додавали різне зілля, адже дідух - це ще й оберіг для родини. До прикладу, мак оберігав від злих сил, а льон відповідав за те, аби цілий рік не боліла голова. Дідух міг мати три, п´ять чи сім ніг.
До хати дідуха урочисто вносив голова сім´ї та старший син, промовляючи "Дай Боже ті свята провести і других дочекатись в здоров´ї та щасті до другого року". А далі його ставили в найпочесніше у хаті місце – на покутті під іконами. Лише після цього ритуалу можна було приступати до вечері.
Дідух перебував в оселі аж до Водохреща 19 січня, коли його спалювали. Зараз традиція поступово відновлюється і навіть на центральних площах міст поруч з зеленою красунею, можна побачити і давній різдвяний символ.
Можна тільки пошкодувати, що на сьогодні втрачено величезну кількість знань щодо світоглядного значення Дідуха у традиціях українського народу. Повернення цих звичаїв сприятиме відродженню українського розуміння сутності Бога, сутності життя та його чеснот – духовності народу, чого найбільше не вистачає нам сьогодні.