Відчуття вини перед дітьми

Поговоріть зі мною, бо я розгубилася.
Дітям 6 і 4. Не лишали іх ніколи. Скрізь з ними. В мене скоро День Народження, зарання планували, що на 3 дні поідемо в Карпати з дітьми, покажем ім сніг, накатаємося на гірках, погуляємо. І мені такий собі подарунок, бо ми цього року без відпустки.
Але відпочинком, ясна справа, це не назвеш для батьків. Просто зміна обстановки. Моя мама наполягає щоб ми все таки поіхали з чоловіком удвох, готова взяти до себе дітей. Я, наче б то, і дуже хочу. Ми б покатались удвох, в баню сходили, в басейн, в пішу прогулянку, в ресторан на мій день народження і спокійно присвятили нарешті час один одному. Ми тільки 7 років у шлюбі, одружились через 7 міс після знайомства, з медового місяця приіхала вже вагітною. По суті без дітей ми не були)))
Я іх обожнюю, з чоловіком хороші стосунки. Але я так втомилася. Ми ніколи не скидали дітей по бабусям, тільки в критичних ситуація могли на кілька годин лишить. І так мені совісно, що вони будуть вдома, а ми відпочивать. Ще й сказав вже чоловік ім , вони ждуть. Я таки схиляюсь до того, щоб всі разом, але в душі так мрію хоч 3 дні за 6 років присвятить собі (4 з дорогою)
От як би ви поступили?