Сьогодні минає рівно рік з часу загибелі Героя України Тараса Матвіїва...

10 липня 2020 року Росія вбила Тараса.
Почитайте Тарас Матвіїв.
Мої думки
Ця людина могла змінити нашу країну.

Господь чекає любові не менше, ніж ми Його. Наша добровільна любов є підтвердженням Його величі. Він не вимагає, але очікує на неї. Ось тому Він самотній у своєму абсолютному ідеалі. Бог - певним чином заручник свого творива. Ми безпомічні перед ним, але Він довірив нам особливу таємницю - Загадку любові. Ми є частини задуму. Кожен має Боже завдання. Він розпорошує себе на всіх нас. Тому злодій рівний з монахом. Бог надіється на обох. Поміж святим і вбивцею Він не обере жодного для рятунку: Він однаково любить їх. Святий буде святим у будь-якому разі, а вбивця може навернутись.
Свобода вибору - Його найбільший і найважчий подарунок. Ось тому Господь не проявляє себе щодня. Хто щиро хоче Його відчути - той знайде, почує. Той же, хто загордився - блукатиме наосліп. Коли розпинатимуть мільйони праведників, Бог не спасе їх від мук тіла. Зате врятує одного душогуба. Бо праведники вже знайшли Бога. Вони врятовані. За них Господь не турбується. Чи почує Бога злодій? За ним вибір. Отець чекає.
Бог самотній. Єдиний аргумент - існування людини. У своїй досконалій доконаності він творить закони. Йому нікому заперечити. Його плоди безапеляційно підпорядковані. Але справжньою перевіркою сил Творця стала людина. Ми - всього одна зі стадій творчого експерименту Бога. Можливо, тілесна форма не остаточна. Господь не спиняється у своїй творчості. Цей процес безперервний. Але душа людини досі є вершиною. Бо ми єдині, хто здатні на зворотній зв´язок.
Часто згадую слова Тараса: "Критикуєш - пропонуй, пропонуєш - роби".
Усі свідомі українці мають жити за такими принципами.
Гідність, самопожертва і всеохопна посвята справі, якою живеш і в яку віриш.
Він належив до обраних, до тих хто вказує шлях і веде за собою.
Навіть після смерті.
Життя вічне у всьому...
Дякую за чин, Тарасе!
Пам´ятаю.
Завжди...