Мюнхенская речь Зеленского войдет в учебники

Речи пишут ВСЕМ президентам мира. В США целая индустрия.
Пс: ладно, не всем, наверное, в диких странах можеьи нет, но вобще это нормальная практика.

Да, одиночка она тут. Представьте, она еще и взяла на себя смелость говорить от имени всех львовян

Байден сказал, что перехватили список укр политиков кого надо арестовать

Я хочу подякувати Президентові України за цю промову.



Україна хоче миру. Європа хоче миру.

Світ каже, що не хоче воювати, а Росія - що не хоче нападати.

Хтось із нас бреше. Це – ще не аксіома, але вже не гіпотеза.

Пані та панове! Два дні тому я був на Донбасі, на лінії розмежування. Юридично – між Україною і тимчасово окупованими територіями.
Фактично – розмежування між миром та війною.
Де з одного боку – дитячий садочок, а з іншого – снаряд, що влучає у нього. З одного боку школа, з іншого – снаряд, що прилітає на шкільний двір. А поруч 30 дітей. Які йдуть, ні – не в НАТО, а на уроки.

У когось – фізика. Знаючи її елементарні закони, навіть діти розуміють, наскільки безглуздо звучать заяви про те, що обстріли ведуться з боку України.

У когось математика. Діти, звичайні діти, без калькулятора можуть порахувати різницю між кількістю обстрілів у ці 3 дні і згадками про Україну у цьогорічному Munich Security Report.
А у когось з дітей – історія. І коли на шкільному подвір’ї з’являється воронка від бомби, у дітей з’являється питання: невже світ забув свої помилки ХХ століття?

До чого призводять спроби умиротворення?
Як питання ’Навіщо вмирати за Данциг?’ обернулося необхідністю вмирати за Дюнкерк і за десятки інших міст Європи і світу. Ціною у десятки мільйонів життів.

Це страшні уроки історії. Я лише хочу переконатись, що ми з вами читали одні і ті ж самі книги.

А отже, однаково розуміємо відповідь на головне питання:

Як так сталось, що у 21 столітті у Європі знову іде війна і гинуть люди?

Чому вона триває довше, ніж Друга світова? Як ми дійшли до найбільшої безпекової кризи з часів холодної війни?

Для мене, як для президента країни, що втратила частину території, тисячі людей, і біля кордонів якої зараз стоїть 150 тисяч російських військових, техніка і важке озброєння, так от, для мене відповідь очевидна.

Архітектура світової безпеки крихка. Потребує оновлення.
Правила, які світ погодив десятки років тому, більше не працюють. Не встигають за новими загрозами. Не дієві для їх подолання.
Це сироп від кашлю, коли потрібна вакцина від коронавірусу.

Система безпеки повільна. Вона вкотре дає збій. Через різні речі: егоїзм, самовпевненість, безвідповідальність держав на глобальному рівні.
Як наслідок, злочини одних і байдужість інших. Байдужість, яка робить співучасником.
Символічно, що я кажу про це саме тут. 15 років тому саме тут Росія заявила про намір кинути виклик глобальній безпеці.
Чим відповів світ? Умиротворенням. Результат? Щонайменше - анексія Криму і агресія проти моєї держави.

ООН, яка має захищати мир і світову безпеку, не може захистити себе. Коли порушується її Статут. Коли один із членів РадБезу ООН анексує територію однієї із засновниць ООН.
А Кримську платформу - формат, метою якого є деокупація Криму мирним шляхом і захист прав кримчан - сама ООН ігнорує.
Три роки тому саме тут Ангела Меркель сказала: ’Хто підбере уламки світового порядку? Тільки всі ми разом!’ Аудиторія аплодувала стоячи. Але, на жаль, колективні овації не переросли у колективні дії.

І зараз, коли світ говорить про загрозу великої війни, постає питання: а чи лишилося що підбирати?
Архітектура безпеки у Європі та світі майже зруйнована. Пізно думати про ремонт – час будувати нову систему. Людство робило це двічі, сплативши надто високу ціну – дві світові війни.
У нас є шанс зламати цю тенденцію, поки вона не стала закономірністю. І почати побудову нової системи до мільйонів жертв. Маючи давні уроки Першої і Другої світової війни, а не власний досвід можливої, не дай боже, третьої світової.
Я казав про це тут. І на трибуні ООН. Що у 21-му столітті більше немає ’чужої’ війни. Що анексія Криму і війна на Донбасі – це удар по світу. І це не війна в Україні, а війна в Європі.

Казав на самітах і форумах. У 2019-му році, у 2020-му, 2021-му роках. Невже світ нарешті почув у 2022-му?

Це вже не гіпотеза, але ще не аксіома. Чому? Потрібні докази. Вагоміші, ніж слова у Твіттері чи заяви у засобах масової інформації. Потрібні дії. Саме світу, а не нам.

Ми будемо захищати свою землю. Маючи підтримку партнерів чи не маючи. Надають нам сотні одиниць сучасної зброї чи 5 тисяч шоломів.

Ми цінуємо будь-яку допомогу, але всі мають розуміти: це НЕ благодійні внески, про які Україна має просити чи нагадувати. Не благородні жести, за які Україна має низько вклонятись.
Це ваш внесок у безпеку Європи та світу. Де Україна 8 років є щитом – надійним, до речі. І 8 років стримує одну з найбільших армій світу. Яка стоїть вздовж наших кордонів, а не кордонів ЄС.
І ’Гради’ летіли на Маріуполь, а не у європейські міста – і слава Богу. І після боїв тривалістю майже пів року зруйновано аеропорт у Донецьку, а не у Франкфурті. Там було дуже гаряче завжди - на Авдіївській промці, а не на Монмартрі. І жодна країна Європи не знає, що таке військові поховання щодня в усіх регіонах.

это не договор

Удалено администрацией...

Ну сори ))
Жаль только одно
Что Германия не граничит напрямую с Россией
Ото бы они нашли друг друга . Любовь была бы такая , что новую камасутру б написали .

называйте его как хотите
но гарантии безопасности Украине давали

Удалено администрацией...

Тут ему уже ответочка прилетела:
Будапештский меморандум, согласно которому Украина ликвидировала ядерный арсенал, а Россия, США и Великобритания гарантировали Киеву безопасность, не имеет юридических обязательств, заявила посол Германии на Украине Анка Фельдгузен.

Ну, я вам не напишу, за що у вас перше місце)))
Але ви зрозуміли, правда ж?

Нет,я откровенно смеюсь.Видели б Вы себя со стороны.

Я хочу подякувати Президентові України за цю промову.



Україна хоче миру. Європа хоче миру.

Світ каже, що не хоче воювати, а Росія - що не хоче нападати.

Хтось із нас бреше. Це – ще не аксіома, але вже не гіпотеза.

Пані та панове! Два дні тому я був на Донбасі, на лінії розмежування. Юридично – між Україною і тимчасово окупованими територіями.
Фактично – розмежування між миром та війною.
Де з одного боку – дитячий садочок, а з іншого – снаряд, що влучає у нього. З одного боку школа, з іншого – снаряд, що прилітає на шкільний двір. А поруч 30 дітей. Які йдуть, ні – не в НАТО, а на уроки.

У когось – фізика. Знаючи її елементарні закони, навіть діти розуміють, наскільки безглуздо звучать заяви про те, що обстріли ведуться з боку України.

У когось математика. Діти, звичайні діти, без калькулятора можуть порахувати різницю між кількістю обстрілів у ці 3 дні і згадками про Україну у цьогорічному Munich Security Report.
А у когось з дітей – історія. І коли на шкільному подвір’ї з’являється воронка від бомби, у дітей з’являється питання: невже світ забув свої помилки ХХ століття?

До чого призводять спроби умиротворення?
Як питання ’Навіщо вмирати за Данциг?’ обернулося необхідністю вмирати за Дюнкерк і за десятки інших міст Європи і світу. Ціною у десятки мільйонів життів.

Це страшні уроки історії. Я лише хочу переконатись, що ми з вами читали одні і ті ж самі книги.

А отже, однаково розуміємо відповідь на головне питання:

Як так сталось, що у 21 столітті у Європі знову іде війна і гинуть люди?

Чому вона триває довше, ніж Друга світова? Як ми дійшли до найбільшої безпекової кризи з часів холодної війни?

Для мене, як для президента країни, що втратила частину території, тисячі людей, і біля кордонів якої зараз стоїть 150 тисяч російських військових, техніка і важке озброєння, так от, для мене відповідь очевидна.

Архітектура світової безпеки крихка. Потребує оновлення.
Правила, які світ погодив десятки років тому, більше не працюють. Не встигають за новими загрозами. Не дієві для їх подолання.
Це сироп від кашлю, коли потрібна вакцина від коронавірусу.

Система безпеки повільна. Вона вкотре дає збій. Через різні речі: егоїзм, самовпевненість, безвідповідальність держав на глобальному рівні.
Як наслідок, злочини одних і байдужість інших. Байдужість, яка робить співучасником.
Символічно, що я кажу про це саме тут. 15 років тому саме тут Росія заявила про намір кинути виклик глобальній безпеці.
Чим відповів світ? Умиротворенням. Результат? Щонайменше - анексія Криму і агресія проти моєї держави.

ООН, яка має захищати мир і світову безпеку, не може захистити себе. Коли порушується її Статут. Коли один із членів РадБезу ООН анексує територію однієї із засновниць ООН.
А Кримську платформу - формат, метою якого є деокупація Криму мирним шляхом і захист прав кримчан - сама ООН ігнорує.
Три роки тому саме тут Ангела Меркель сказала: ’Хто підбере уламки світового порядку? Тільки всі ми разом!’ Аудиторія аплодувала стоячи. Але, на жаль, колективні овації не переросли у колективні дії.

І зараз, коли світ говорить про загрозу великої війни, постає питання: а чи лишилося що підбирати?
Архітектура безпеки у Європі та світі майже зруйнована. Пізно думати про ремонт – час будувати нову систему. Людство робило це двічі, сплативши надто високу ціну – дві світові війни.
У нас є шанс зламати цю тенденцію, поки вона не стала закономірністю. І почати побудову нової системи до мільйонів жертв. Маючи давні уроки Першої і Другої світової війни, а не власний досвід можливої, не дай боже, третьої світової.
Я казав про це тут. І на трибуні ООН. Що у 21-му столітті більше немає ’чужої’ війни. Що анексія Криму і війна на Донбасі – це удар по світу. І це не війна в Україні, а війна в Європі.

Казав на самітах і форумах. У 2019-му році, у 2020-му, 2021-му роках. Невже світ нарешті почув у 2022-му?

Це вже не гіпотеза, але ще не аксіома. Чому? Потрібні докази. Вагоміші, ніж слова у Твіттері чи заяви у засобах масової інформації. Потрібні дії. Саме світу, а не нам.

Ми будемо захищати свою землю. Маючи підтримку партнерів чи не маючи. Надають нам сотні одиниць сучасної зброї чи 5 тисяч шоломів.

Ми цінуємо будь-яку допомогу, але всі мають розуміти: це НЕ благодійні внески, про які Україна має просити чи нагадувати. Не благородні жести, за які Україна має низько вклонятись.
Це ваш внесок у безпеку Європи та світу. Де Україна 8 років є щитом – надійним, до речі. І 8 років стримує одну з найбільших армій світу. Яка стоїть вздовж наших кордонів, а не кордонів ЄС.
І ’Гради’ летіли на Маріуполь, а не у європейські міста – і слава Богу. І після боїв тривалістю майже пів року зруйновано аеропорт у Донецьку, а не у Франкфурті. Там було дуже гаряче завжди - на Авдіївській промці, а не на Монмартрі. І жодна країна Європи не знає, що таке військові поховання щодня в усіх регіонах.

Не утрируйте. Я написала именно то, что имела ввиду. Не 2, и не десять. Одна из квартир, и находится во Львовской области.

А вы хоть на одну заработайте, тогда и поговорим. Хоть в ордло, хоть во Львове.

Вы понимаете, что текст ему написали, а он его тупо прочитал?
Его дурной голове такие речи и не снились. Когда ему нужно говорить без бумажки, он не может ни одной законченой мысли выдать-несвязная и путаная речь уже давно стала его визитной карточкой.

Вот читаю некоторые комментарии и мне стыдно, что живу в одной стране с такими злыми и тупыми. То делят партии, то Путин прийди, то злорадство, то желчь. Нам не нужен внешний враг, мы сами всё развалим прекрасно.
Доречі пишу з Дніпра, люблю Львів, язикових питань не маю. але читати деяких просто гидко, що хтось ховається від куль, а хтось на квартирках заробляє, ще й принижує.

Вот читаю некоторые комментарии и мне стыдно, что живу в одной стране с такими злыми и тупыми. То делят партии, то Путин прийди, то злорадство, то желчь. Нам не нужен внешний враг, мы сами всё развалим прекрасно.
Доречі пишу з Дніпра, люблю Львів, язикових питань не маю. але читати деяких просто гидко, що хтось ховається від куль, а хтось на квартирках заробляє, ще й принижує.

Вы правы. Такие люди есть везде. Если на нас нападут мне надо пистолет отстреливать морадеров и предателей с нашей стороны. Они придут первые!

Он не принимает решения самостоятельно. Не бойтесь за него. Это все планировалось и готовилось целой командой, в том числе и людьми, понимающими в международной политике. И речь эта не на коленке писалась.

И да, эта вечная ’обеспокоеннось’ уже восемь лет реально достала. Правильно он сказал. Это то, о чем думает весь украинский народ. И он это озвучил. Пусть отвечают: они с нами или нет. Пусть говорят прямо. Или мы сами по себе, но тогда пусть не навязывают свои реформы, требования, не дают рекомендаций и прекратят сотрясать воздух.

Вообще-то не поняла но мне и не интересно

Это не межгосударственный договор, его не ратифицировали парламенты. Это изложение актуальных взглядов действующих политиков. Нет даже процедуры денонсации меморандума, по сути этот документ лишь основание для морального воздействия, можно потыкать в лицо непосредственно подписавшему, если он откажется от выполнения. Соответсвенно, его актуальность теряется в тот момент, когда один из подписантов складывает свои полномочия.

Я ж кажу, 1 місце)))

Неважно кто писал. Они преобразовали в связный текст с глубоким смыслом мысли миллионов украинцев. Именно по этому и откликается.

Главное не рядом с вами. А там хоть десятое

Да, одиночка она тут. Представьте, она еще и взяла на себя смелость говорить от имени всех львовян

Про це навіть не мрійте)))

Это тролль с переводчиком.
Во Львове так не думают, ну либо думают только убогие которым жадность планку сорвала