- Я така рада, що в мене немає свого житла. Ну влучить - зніму інше.
...
Ви теж так думаєте?
А я плачу за кожним зруйнованим будинком, бо я знаю його ціну. Мені болить чуже горе.
...
Ви теж так думаєте?
А я плачу за кожним зруйнованим будинком, бо я знаю його ціну. Мені болить чуже горе.
показать весь текст
98
1
У меня в окружении таких трое. Семья тетки родной - брошена квартира и бизнес в Донецке, приехали в Киев. Теперь и тут жопа накрыла.
Друг мужа в Донецке потерял дом, вначале жили в Запорожье, потом приехали в Гостомель, купили жилье, ему торба.
Дом моей бабушки в Волновахе сравняли с землёй. Люди, которые в нем жили после ее смерти - не так давно купили квартиру в Мариуполе и собирались насовсем уезжать из Волновахи.
Друг мужа в Донецке потерял дом, вначале жили в Запорожье, потом приехали в Гостомель, купили жилье, ему торба.
Дом моей бабушки в Волновахе сравняли с землёй. Люди, которые в нем жили после ее смерти - не так давно купили квартиру в Мариуполе и собирались насовсем уезжать из Волновахи.
Не думаю так. На старости я не потяну снимать жильё. На помойке потом жить что ли? Есть своя квартира и надеюсь, что она уцелеет
Для кожного з двоих сценаріїв є набір переваг та мінусів.
1. Власне житло.
Суто економічно вигідніше, ніж аренда. Є певна стабільність. Є стимул оздоблювати та покращувати простір. Це плюси.
А от за надзвичайних обставин власне житло може стати каменюкою, що затримує рух.
2. Аренда.
Відзеркалюйте пункт 1.
Для нормального мирного життя краще власне помешкання. Під час війни вигідніше мати арендоване.
Не можна жити десятиліттями у режимі ’війна’, але треба зважати на ризики.
Компроміс? Мати житло, але не інвестувати в нього значну частину бюджету. Більше дбати про самоосвіту, світогляд. Накопичувати досвід, а не змінювати шпалери.
Ось мої поради.
1. Власне житло.
Суто економічно вигідніше, ніж аренда. Є певна стабільність. Є стимул оздоблювати та покращувати простір. Це плюси.
А от за надзвичайних обставин власне житло може стати каменюкою, що затримує рух.
2. Аренда.
Відзеркалюйте пункт 1.
Для нормального мирного життя краще власне помешкання. Під час війни вигідніше мати арендоване.
Не можна жити десятиліттями у режимі ’війна’, але треба зважати на ризики.
Компроміс? Мати житло, але не інвестувати в нього значну частину бюджету. Більше дбати про самоосвіту, світогляд. Накопичувати досвід, а не змінювати шпалери.
Ось мої поради.
А еще можно почитать, что те, кто выехал - непатриоты и предатели. Сейчас что не делай, для кого-то обязательно окажешься херовым.
Та попереду ще ж старість, дуже ризиковий час. Але так, більше ніяких думок про великі площі житла, ніяких думок про дорого-багато ремонти, і супер-мега круту техніку. Відтепер у мене все по принципу ’мінімум вливань-максимум користі’.
Тут колись читала як люди в Донецьку жили останні роки все для себе, шмотки, подорожі, навіть комуналку довго не платили і ремонту фактично не було. Потім війна і без жалю кинули ту убогу квартиру.
Я дуже прив´язана до дому. До кожної дрібниці. В мене немає багато речей, меблів, хламу. Скрізь простір, кожна річ має призначення. Кожна дитяча іграшка куплена не просто аби що, а все обдумано і з користю.
Тому для мене трагедія жити в чужій квартирі. Я навіть у відпустці більше тижня не можу бути
Я дуже прив´язана до дому. До кожної дрібниці. В мене немає багато речей, меблів, хламу. Скрізь простір, кожна річ має призначення. Кожна дитяча іграшка куплена не просто аби що, а все обдумано і з користю.
Тому для мене трагедія жити в чужій квартирі. Я навіть у відпустці більше тижня не можу бути
Мы живем в панельном доме в хорошем районе в областном центре. Очень хотели свой дом, но как-то все не складывалось. И вот попали на 3 недели на Волынь и на 3 дня в Тернополь. Жили в частных домах и поняли, что дом - это вот наше, что это круто, но вот здесь на ЗУ. У нас на севере страны все дороже и дома какие-то непродуманные, дворы не очень ухоженные, а там даже сельская хата, как с картинки.
Людина, яка це сказала не чужому горю радіє, а шукає в своєму хоч чимось потішитися. Це абсолютно не применшує людської біди. Це різні речі.
Я щиро співчуваю і співпереживаю всім українцям. Але думаю, що якби не будинок, який будували роками, в який вклали купу грошей, то легше було би пристосуватися до нових обставин.
Я щиро співчуваю і співпереживаю всім українцям. Але думаю, що якби не будинок, який будували роками, в який вклали купу грошей, то легше було би пристосуватися до нових обставин.
Вот и я смотрю разрушили предприятие, ТЦ думаю то таке отстроит, а вот когда вижу дома многоквартирные или скромненький домик в селе разрушен… сердце слезами обливается за каждого, ведь люди жили тянулись надеялись мечтали и тут…. ( о погибших вообще другое - это ужас и молитва только)
По работе ездила 2 года Буча-Ирпень-Гостомель.
Сейчас, когда смотрю видео, то узнаю улицы, ЖК.
И каждый раз истерика...
Сейчас, когда смотрю видео, то узнаю улицы, ЖК.
И каждый раз истерика...
Тоже очень жаль дома, дороги, все наши города. В это все вложено столько труда, сил, времени. Эти уроды просто берут и разрушают. У меня все это в голове не укладывается...
Я и не такие перлы слышала автор за последнее время…
Да, взрослым одиноким женщинам сейчас в разы проще на западе.
Да, взрослым одиноким женщинам сейчас в разы проще на западе.
Ну прекрасные мечты.
Если этот замок потянет, допустим, процентов 40 жизненного бюджета - ок. Хотя цифра сейчас взята с потолка.
А вот жить ради того, чтобы иметь и обслуживать замок, - так себе идея.
Если этот замок потянет, допустим, процентов 40 жизненного бюджета - ок. Хотя цифра сейчас взята с потолка.
А вот жить ради того, чтобы иметь и обслуживать замок, - так себе идея.
Автор, у меня нет своего жилья и перед войной я хотела снять квартиру в Ирпине.
Есть родительский домик в деревне и все.
Мне жаль чужие дома, разрушенные и размародеренные, больно от фото и страшно((( Но с фразой я согласна – я живу по принципу – снять квартиру или уйти в любой момент.
В своей жизни я уже потеряла дом, это был удар. После этого к домам отношусь философски – сегодня есть, завтра нет. Без него сейчас мне легче уехать, не такой якорь.
Возможно моральная травма после потери дома.
Есть родительский домик в деревне и все.
Мне жаль чужие дома, разрушенные и размародеренные, больно от фото и страшно((( Но с фразой я согласна – я живу по принципу – снять квартиру или уйти в любой момент.
В своей жизни я уже потеряла дом, это был удар. После этого к домам отношусь философски – сегодня есть, завтра нет. Без него сейчас мне легче уехать, не такой якорь.
Возможно моральная травма после потери дома.
Вот да.
Я только в возрасте 40+ смогла позволить себе купить жилье
С таким трудом последние годы работы и собирания дались..
Так как мы к сожалению не айтишники...
А с каким трудом нашли еще что хотели и купили...
Только долг почти отдали и тут война.
У нам уже точно не тот возраст, чтобы смочь такое же с нуля
Я только в возрасте 40+ смогла позволить себе купить жилье
С таким трудом последние годы работы и собирания дались..
Так как мы к сожалению не айтишники...
А с каким трудом нашли еще что хотели и купили...
Только долг почти отдали и тут война.
У нам уже точно не тот возраст, чтобы смочь такое же с нуля
2 собачки, йорк и чишка, , кофемашина, коробка с игрушками елочными, они тематические, балеринки и т.д. Я их по всем инстаграмам собирала...И все. А не, духи еще. В тревожной сумке 6 флаконов оказалось. Как складывала, не помню))) Всемэто со мной в подвале обитало 23 дня. Прка бензин ждали где взчть
Так для цієї картинки пахати біля хати треба. Траву косити, підфарбовувати, тощо. Постійно щось десь треба зробити. Якщо не працювати, то за пару років перетвориться на таке собі.
А ще якщо городи- то взагалі)
А ще якщо городи- то взагалі)
Згадую теми, що краше поїхати відпочивати, та нормально жити, чи економити кожну копійку, але купити собі квартиру. В мене була квартира і купили ми її 3 роки тому, відкладали, але не всі гроші, тому треба йти до золотої серединки, а наразі самої цінне, що є це діти, я виїжджала за кордон пішки з 2 дітьми та у кожного був рюкзак і все
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу