Вірш про нас

***
Лютневий ранок спалахнув бідою.
Від вибухів миттєво сон злетів.
Валізку в руки, разом із донькою
Ми сходами спускаємось униз…

Розгублені, нажахані сусіди,
Нерозуміння, відчай у очах…
В нову реальність поринаєм з болем,
«Війна!» - у кожного застигло на вустах.

І навпіл розколовся світ довкола.
І вщент потрощене у багатьох життя.
І вибухів страшних над головою
Назавжди закарбується луна.

Майбутнє із теперішнім злилося,
І відчуття, що зупинився час…
Але життя не відкладеш «на потім»,
Поставивши на паузу буття.

І ми живем, поринувши в новини.
А там про Бучу, про Ірпінь, Херсон…
І Маріуполь майже зник в руїнах,
Але тримається нескорений «Азов»…

«Ніколи знов!» уже не відбулося…
Європа у розгубленні мовчить…
Кривавий карлик б’ється у екстазі,
Доводячи, що «можем павтаріть!»

Не здався Київ на поталу оркам!
Незламною фортецею стоїть!
І ворог, враз відчувши розпач,
Всі сили кинув шматувати Схід.

Ми переможем, хоча ціна висока.
Ми відбудуємо, відновимо усе.
Ще будуть сльози, біль і відчай,
Та Україна знову зацвіте!

Розквітне ніжно навесні садами,
І вродять щирим золотом жита!
І в синім небі знов засяє сонце,
І жах війни піде у небуття!