З однієї сторони розумію батьків а з іншої...

Ситуація така: я в шлюбі є донька, з чоловіком часті побутові сварки. Я з мамою у тісному контакті, часто на телефоні, але живемо у різних містах. Так ось коли ми сваримось і хочемо розлучитись, моя мати і батько просто до паніки бояться нашого розлучення. Коли дізнаються що ми посварились то завжди дзвонять, мирять нас, кажуть мені що я неправа навіть якщо це не так! Не дозволяють чоловіку або мені йти з дому якщо вони присутні і сварка дуже сильна. З однієї сторони я їх розумію, вони хочуть щоб у мене був чоловік а в дочки батько...але...вони дуже не хочуть щоб я переїхала до них додому і сіла на їхню шию(хоча такого 100% не було би), вони не хочуть щоб я була сама навіть якщо чоловік мене завжди принижує. З однієї сторони вони праві але з іншої деколи так хочеться почути слова: донечко ми з тобою в любій ситуації, не хвилюйся, ми завжди тебе підтримаємо. Я не відчуваю від них любові в цьому плані. Тільки дикий страх щоб я не розійшлась. Можливо ви мене до кінця не зрозумієте але надіюсь хоч трошки сенс зрозуміли. Як думаєте, чого мої батьки так поводяться? Ніби я для них якась обуза?