Відпочинок під час війни

Дівчата, дуже цікава ваша думка . Я не нити, не скиглити, не для того щоб мене підтримали, а просто щоб ви розказали як це у вас, і поділилися своїм досвідом 🙏
Мені 28 років, заміжня маю маленького сина, так склалося що я ніколи в житті не відпочивала , не бачила ні моря , ні інших прекрасних міст. Бо на першому місці завжди було навчання, робота, забезпечення майбутнього. Треба було придбати новий автомобіль, розширити територію, подбати про потреби дитини. Я постійно на собі економила , не дозволяла ні манікюра ні нової білизни. Так от, коли в нашій країні почалася страшна війна мої почуття загострилися, з’явилася така болюча думка, що завтра може не настати, а я так і не побачила того моря..звісно, декрет і те що роками бачиш тільки посуд , розкидані речі і немиті каструлі також усугубляли емоційний стан.
Я сказала своєму чоловікові, давай відпочинемо, перший раз в житті, у нас є на це можливість, ми маємо гарну подушку безпеки.. на що почула що я дуже багато в житті хочу, бо маю кришу над головою, маю що їсти , що носити, і гріх хотіти більшого. Бо тоді я хотітиму ще ще .. що я розбалувана,, але вибачте , чим? Я постійно старалася не менше, ніж він, але жіноча справа по дому не сприймається за роботу.
Вчора в нашому місці сталася страшна авіакатастрофа , і я ще більше зрозуміла як треба цінувати кожну хвилину свого життя, рідних людей, і наповнювати сенсом кожен день .
Скажіть мені будь ласка, може я дійсно багато хочу ??? Може я гніваю Бога і не ціную що маю??? Я просто хочу почути як у інших сім’ях .
За 7 років сімейного життя ми ніколи нікуди не їздили,в дитинстві крім села я нічого не бачила, жили дуже бідно.. я з усіх сил намагалася бути хорошою жінкою, мамою , але сили покидають, і де брати ресурс я просто не знаю .