Дуже образливо, що ми з чоловіком кожен сам по собі

У всіх родини, як родини. Згуртовуються разом. Дітей виховують, цікавляться їхніми успіхами. А мій декілька місяців тому здивувався, що, виявляється син у третьому, а не у другому класі. Живемо разом, більш того - чоловік працює вдома за компьютером, ми з дітьми більшу частину часу теж вдома (дистанційне у старшого, з меншою дитиною я в декреті).
Коли почалась війна - ми з дітьми виїхали до іншої країни. Чоловік цікавився нашими справами, коли ми перетинали кордон і перший місяць, поки влаштувались. Далі - тиша. Я сама завжди була ініціатором розмови, відео зв’язку, а він міг смайлика вставити раз у місяць. Коли ми виїхали - до нас у квартиру приїхали друзі з іншої області (там, де було гаряче). Він дуже ретельно готувався, все вимивав, чого ніколи не робив під час нашого спільного життя. Ми повернулись, стали жити кожен сам по собі. Мені не зрозуміло, чому я завжди все повинна робити і у побуті, і з дітьми, а він працює, але зараз ледь зводимо кінці з кінцями. Тобто, при його не повній зайнятості він не хоче навіть трохи допомогти.
Зараз будуть радити: «розводіться, розізжайтесь, виходь на роботу». Можливо є поради, як змінити наші відносини?