Який ваш улюблений вірш українською мовою?

Ліна Костенко
Життя іде і все без коректур

І все в житті нам треба пережити , і кожен фініш це по суті старт . Костенко

Тільки хотіла написати! Шикарна поезія!

Чого являєшся мені у сні
Ще задовго як його заспівав Козловський.

Я теж цей вірш люблю

За вікнами день холоне... Олени Теліги

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.
Вже-я любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста,-
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить-
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
( Рильський)

Один з улюблених Василь Симоненко — Ти знаєш, що ти — людина?

В Ліни Костенко всі вірші дуже гарні. Доля, Пелюстки старовинного романсу, життя їде і все без коректур, страшні слова коли вони мовчать, крилатим ґрунту не треба, між іншим, ода ворогам, мій перший вірш написаний в окопі, вже почалось мабуть майбутнє, - те, що одразу згадалось

І мертвим,і живим,і ненарожденним

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:

я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –

на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
Дуже часто його рекламую в своїй голові, згадуючи минуле.

Як умру, то поховайте мене на могилі,
серед степ широкого, на Вкраїні милій.

Больше не знаю ничего.

І не встануть з праведними
Злії з домовини;
Діла добрих оновляться,
Діла злих загинуть.

Шевченко

Ліну Костенко ще зі школи обожнюю. А ще ось такий Шевченка подобається, актуальний в нинішній час....

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

В´яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
В. Сосюра

Садок вишневий коло хати
В школі, як не дивно, був улюбленим ’Вічний революціонер’ на пам´ять знала.

Як умру то поховайте мене …

*****
Помоліться, харків’яни,
за творця Мівіни,
бо, якщо б не ця людина,
вмерло б пів країни.

****
Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб´є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

Чи знаєш ,що ти людина ....

Люблю також цей вірш. Розказувала його на випускному екзамені. Пам´ятаю в кожному білеті потрібно було розказати вірш. Ох, я тоді замучилась їх вчити.

Опівночі айстри в саду розцвіли...
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать...

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в´януть, де вічна весна...

Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни...
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем...

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма...
І вгледіли айстри, що жити дарма, —
Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

1905 Олександр Олесь

Павло Тичина вірш <Я утверждаюсь>

Ліна Костенко
А буває, ідеш по світу,
і проходить повз тебе людина
так, неначе проносить квіти
і тобі віддає половину.
Ще і стебла від рук гарячі.
Озирнешся на неї здаля
і збагнеш - на промінь багатша
стала раптом твоя земля.

За що мене як жила я люди не любили .... Шевченко.

Ще цей дуже подобається, теж Ліна Костенко

Люблю легенди нашої родини,
писати можна тисячу поем.
Коли були ще баба молодими,
вони були веселі, як Хуррем.
Вони в житті не сердилися й разу.
І діти гарні, й любий чоловік.
Але як що вважали за образу, —
тоді мовчали страшно і навік.
Що б не було там, будень чи неділя,
не вдаючись ні в який монолог,
вони ішли в мовчання, як в підпілля,
вони буквально замикались в льох.
Вони не те щоб просто так мовчали, —
вони себе з живущих виключали,
вони робились білі, як стіна.
Вони все розуміли, вибачали,
але мовчали, тяжко так мовчали,
неначе в них вселився сатана.
Усіх трясло з того переполоху
щезали всі, хто вельми їм допік.
— Та мамочко, та вийдіть з льоху! —
в душник благали діти й чоловік.
Вони мовчали, як у бастіоні,
Вони благань не мали на меті,
непереможно безборонні
в своїй великій німоті.
Коли ж вони відходили потроху
і вже од серця зовсім одлягло,
вони капусту вносили із льоху,
і більш про це вже мови не було.

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

(Леся Українка)

Я єсть народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда, яка чума мене косила,
А сила знову розцвіла.
Щоб жить - ні в кого права не питаюсь,
Щоб жить - я всі кордони розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь.
Бо я живу.
Павло Тичина. Я утверждаюсь.

Я і в думці обняти тебе не посмію,
А не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.

**В школі, як не дивно, був улюбленим ’Вічний революціонер’**
Що тут дивного? Геніально!
У школі прочитала вчителька, прийшов додому, а як раз із репродуктора:

Спогад на все життя - це моє, я без цієї мови вже не зможу жити!

Вічний революціонер: