Я мазохістка, не інакше?

У шлюбі 11 років, Можливо й звичка, але мало радості було від цього шлюбу, часто питала себе: «навіщо це мені?». Чоловік егоїст та грубіян, в побуті, з дітьми допомоги нуль, він не цікавиться нічим, окрім своєї роботи та вільного часу в комп’ютері.
Початок війни у кожну родину приніс зміни. Хтось згуртувався, хтось, навпаки, розлучився.
Я з дітьми на початку війни виїздила на декілька місяців за кордон. Дуже тягнуло додому, навіть не думала, що так буде. Могла розпочати нове життя, але… Думала за чоловіка. Як тільки стало можливим повернутись - повернулись.
Відносини особливо не змінились. Сварки, «ти все робиш не так» і так далі.
З нового року прийняли рішення розіхатись. Спочатку я відчула полегшення, підлаштовувала побут під себе та дітей.
Але з часом стала сумувати, згадувати, що не все було так погано.
Почали спілкуватись з чоловіком. І от помітила, що навіть смайлик чи картинка, яку він вставляв у чат, піднімала мені настрій на весь день.
Скажіть, я точно мазохістка? Одні жінки раділи би, що позбавились від такого «щастя», а мені сумно. Ні, я не хочу знов жити разом, але й розлучатись не хочу. Влаштував би гостьовий шлюб. Хоча на нього велика образа за те, що не допомагає з дітьми