Бриджит_Фрикандо• 24 мая 2023
Задело бы вас такое?
Меня очень. Общаюсь с мамой как самые лучшие друзья. Тут у меня начинаются некоторые проблемы(депрессия, таблетки) но я полностью адекватна, просто что нету радости от жизни и сил. С мамой общаюсь как раньше. В нашем посёлке есть парень, красивый но очень странный, улыбается непонятно иногда. И вот я вижу что она хочет нас познакомить, пытается сделать это. Я не могу понять почему, всё-таки у меня есть друзья и парни. И она выдаёт позже ну я подумала ты у меня такая странненькая, и он, может были бы вместе...занавес. Человек, которому я открылась, считает меня странненькой, да у меня есть проблемы но всё же не настолько плохие чтобы сватать за парня у которого проблемы ещё хуже. Очень обидно от этого стало. Вы бы обиделись?
10
0
Да обиделась и обижаюсь.
Та же история как у вас примерно с общением с мамой. Но она считает почему-то что может ’ в шутку’ сказать мне мои недостатки и мне норм от этого
Та же история как у вас примерно с общением с мамой. Но она считает почему-то что может ’ в шутку’ сказать мне мои недостатки и мне норм от этого
странно, что мама не подумала, что у парня может какой-то диагноз, а не просто странности... и она вам такого жениха нашла... похоже, мама сама странненькая
3
Вона не зі зла, це така логіка.
В мене мама така, наче адекватна і турботлива.
В мене інвалідність з дитинства і в мами прямо з мого дитинства нав´язлива ідея була, що мені заміж теж за інваліда потрібно виходити, щоб ми розуміли один одного. Доля правди в цьому є, здоровий мене кинув, так і не одружена.
Але в мене простіше, неадекватних мені мама не сватала. Ну і я завжди дивувалася, це ж мають бути якісь спільні погляди, спорідненість душ чи іскра, а не спільний діагноз.
А в вашому випадку це перебор і загалом таке знайомство може бути небезпечним і для вашого життя (раптом це неадекватний шизофренік чи маньяк-психопат), так і для майбутніх дітей (спадковість). Та і депресія це не настільки страшний діагноз, щоб прямо дивною вас вважати.
В мене мама така, наче адекватна і турботлива.
В мене інвалідність з дитинства і в мами прямо з мого дитинства нав´язлива ідея була, що мені заміж теж за інваліда потрібно виходити, щоб ми розуміли один одного. Доля правди в цьому є, здоровий мене кинув, так і не одружена.
Але в мене простіше, неадекватних мені мама не сватала. Ну і я завжди дивувалася, це ж мають бути якісь спільні погляди, спорідненість душ чи іскра, а не спільний діагноз.
А в вашому випадку це перебор і загалом таке знайомство може бути небезпечним і для вашого життя (раптом це неадекватний шизофренік чи маньяк-психопат), так і для майбутніх дітей (спадковість). Та і депресія це не настільки страшний діагноз, щоб прямо дивною вас вважати.
І ще собі випадок пригадала - вже в дорослому віці в мене був дуже складний перелом руки, встановлювали пластину, пересаджували фрагмент кістки з тазу. Рука повністю не відновилася через тривалу контрактуру. То якраз в період травми та реабілітації мій тато мені заочно сватав їх клієнта з дцп, бо в нього ’теж рука’. Логіка така.
Теоретично я не проти, щоб мій чоловік був з інвалідністю, але тупо шукати його по ознаці ’непрацездатної руки’ чи хвороби легень, це вже суповий набір виходить. Тобто людина це не тільки сукупність діагнозів.
Теоретично я не проти, щоб мій чоловік був з інвалідністю, але тупо шукати його по ознаці ’непрацездатної руки’ чи хвороби легень, це вже суповий набір виходить. Тобто людина це не тільки сукупність діагнозів.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу