Життя після перемоги

После войны военные станут никому не нужны, зарплаты снова вернутся на уровень 300$ в месяц, квартиры будут выдавать только генералам, в маршрутках водители будут орать, что у них уже есть льготник... Все как было после АТО.

Головне, щоб зарплатня була достойна!

Може бути і безкоштовна. Є гарні психологи у школах і лікарнях. Просто їх мало.
Є й погані серед платних.

Їх ніхто не буде відновлювати. Сильна Україна з розвиненою промисловістю (конкурент) нікомумне потрібна. Україна цікава лиш як сировинний придаток.

Відбудова міст і створення нових пром гігантів потребує дуже великий вкладень, інвестиції з віддачею через десятки років. Це можливо в одному випадку - Україна ввійде до складу сильної імперії, як колись до срср. Чи візьме нас до себе ЕС з вливанням коштів? З нашою укоріненою корупцією? Боюсь, що ми потягнем на дно всю европу, якщо вони на це підуть.

Взагалі все залежить від того чим війна закінчиться.
Один з варіантів подій після війни.
Антиутопія прошу зраду не приписувати.
(Мирний договір, кордон по лінії фронту, сх та крим відходять до рф, нам віддають пд.сх.

Пару років люди оговтуються, птср на максимумі.
Европа годує обіцянками.
Кордони чоловікам і далі закриті.
Починається економічна криза. Зміна влади, знову хаос та майдани.
Західні області просяться до Польщі, відділяються, та їх радо приймає.)

Це вже хто як працює
Хороший спеціаліст не буде працювати за три тищі гривень.

Доживемо, рано чи пізно перемога все ж буде

До чого тут говнецо, я переживаю за себе і свою сім´ю. Я знаю що більшість буде такими як Ваш дідусь, але хтось може і кукухой поїхать.

Я это говорила еще в 2014. И сразу в 2022.
Когда я была маленькая - моя мама подрабатывала бухгалтером в спілке участников войны в Афганистане. Так как работала по субботам - я часто с ней ходила.
А потом мы еще жили в общежитии, где тоже такие попадались. (Это как раз возраст моих родителей или чуть старше).
Так это с виду нормальные мужчины. Но у каждого тригер свой. У кого-то алкоголь (выпьют и буянят), у кого-то просто громкие звуки. (Типа воздушный шарик лопнул).

Очень надеюсь на восстановление как в Израиле и Америке. С ихними группа поддержки, психологами и тд.

Різні речі. Тоді ворог був іноземцем, зараз свої..... Ви не в курсі, скількі людей клямку ще на фронті втратили і втрачають її по поверненню додому? Люди перестають розмовляти, вішаються, лікуються та стоять на обліку в психіатрів, не хотять жити.... Ви не розумієте, що вони там переживають і бачать.....

еще при совке ..афганский синдром, мужчины после войны.Их было всего 38 тыс , а сейчас в разы сложнее будет

Лично мне психологи не помогли в свое время.
Здесь на форуме тоже неоднократно собирали статистику и получалось, что плохого опыта больше, чем хорошего.

буде багато покалічених і зламаних доль...вже зараз маю в оточенні приклади коли міцна дружба подруг рушилась через те що в однієї чоловіка забрали в зсу, а в іншої ні. і вони просто не змогли продовжити тримати цю дружбу

Автор вы хотите знать как помочь ребятам или просто нагнать страху? Если цель поста получить информацию, то могу дать рекомендации психологов

Я часто задаю себе этот вопрос. И ни разу не смогла сформулировать четкий ответ. Жизнь после победы …. А какая может быть жизнь, если мы вообще не понимаем когда будет эта победа. Если она будет через год, это одно. Я еще в расцвете сил, полна энергии. Если через 5- мне 45 и сил станет меньше. А если через 10-15, то можно ставить крест. Это значит что ничего хорошего уже не будет меня ждать. Я буду старая и уставшая.
Но это все фигня. Я хоть 39 лет без войны пожила. А дети? Что я скажу своим сыновьям через 10 лет войны? Что их лучшие годы детства и юности прошли в коридоре и подвале? И что я им предложу - восстанавливать разруху?
Это нынче называется патриотизмом. Только он как-то не очень вяжется со счастьем….

Реабилитация нужна , это психически больные люди будут , знаю так как отец после боевых полетов военных приходил бывало невменяемый , приступы агрессии , злобы . Сила появлялась , мог в порыве оттубасить кто попался под горячую руку , потом сожалеть . При полетах здорово защемляло сосуды головного мозга , защемление нервной системы было , все это своевременно не пролечивалось .. все « потом «.. а потом военный госпиталь начинал заниматься бюрократией и бумажками .. не лечением ((( Все это я уже проходила (( поэтому сочувствую тем кому все то же самое прийдется пройти .

Не всі такі.
Мені свого часу ще в школі дуже допомогла шкільна психолог (це у 90-ті, коли більшість людей в нашій країні психологію взагалі на вважали за професію).
І зараз шкільний психолог у школі мого меншого чудовий, і я зверталася, і деякі батьки з класу.
Мій однокурсник, який любить поговорити, отримав другу вищу освіту (програмування змінив на психологію), бо йому це подобається, пройшов купу курсів. Працює з людьми більше 15 років, і зараз додатково допомагає бійцям у шпиталі (за роботу у шпиталі він не бере гроші).

Автору не потрібні рекомендації, в неї інша ціль. І компашка відповідна тут тусується, яка в інших темах займається тим самим.

Мій теж, ніколи про війну не згадував, тільки все життя доїдав всі продукти і навіть зіпсуті, хліб з цвіллю, а одного разу коли я була на курсі 2-3 прийшов, став розповідати про війну і плакати як дитина, ніколи раніше про неї нічого такого не розповідав, або завжди з позитивним настроєм

Автор Ви з авганцями спілкувались?
Хтось повність нормальний, хтось нормальний поки не випье, хоть з з´їховшою планкою.
Але массових вбивств і т.д. не буде

Нє, ну ви порівняли... Там за 10 років щось біля 10 тис загиблих, а тут лише у одному Маріуполі за зведенням іллічівського рагсу близько 120 тис. Інші масштаби, інші умови війни, - загалом інший вплив на людей...