Мозговая пилочка• 03 июля 2023
Можно ли жить нормально, если все детство в одиночку оборонялся от мира?
Моральное насилие от родителей и воспитателей почти ежедневное, а успокаиваться, защищаться и решать проблемы самому. Понятно, что всех простил и всех отпустил. Но можно ли после этого быть адекватным и цельным?
1
33
0
Быть счастливым какое-то время много усилий не надо. Повод найти несложно. Даже та же аморальщина вроде наркотиков
Это сложно, но возможно. Особенно если есть ’стержень’.
Меня унижала, избивала мать с 1,5 лет, я росла в непрекращающемся стрессе, я даже чувствовала малейшие колебания ее настроения. И знала..сейчас начнется, когда спина покрывалась липким потом ужаса...
Однако лет в 12, я увидела, что есть другие матери....они ласковые и нежные. Я начала анализировать....Я впитывала информацию о ’других нормальных’ семьях. И я смогла...Однако, скелеты в шкафу периодически напоминали мне о моих годах прожитых с матерью....Я решила пойти к психологу и излечиться полностью.
Я прекратила общение с матерью. Более меня не беспокоит прошлое.
Меня унижала, избивала мать с 1,5 лет, я росла в непрекращающемся стрессе, я даже чувствовала малейшие колебания ее настроения. И знала..сейчас начнется, когда спина покрывалась липким потом ужаса...
Однако лет в 12, я увидела, что есть другие матери....они ласковые и нежные. Я начала анализировать....Я впитывала информацию о ’других нормальных’ семьях. И я смогла...Однако, скелеты в шкафу периодически напоминали мне о моих годах прожитых с матерью....Я решила пойти к психологу и излечиться полностью.
Я прекратила общение с матерью. Более меня не беспокоит прошлое.
3
1
Така ж сама фігня, дуже багато зусиль уходить на опір. Це постійна боротьба з собою, але, коли розумієш, що світ не такий вже ворожий та починаєш цю силу пускати в продуктивне русло, результати неперевершені.
2
Вначале будете все отношения выстраивать по тому же сценарию,потом наплачетесь,потом изменитесь,но полного доверия и открытости миру так и не будет
Власне, світ прекрасний і багато людей неймовірних поряд...потрібно змінити світогляд...Не потрібно усім подобатися, навчіться вибачати собі помилки, не зважайте на те, а що інші скажуть. Це ваше життя. Живіть його якомога яскравіше!
1
Я пошла к психологу, я ожидала что будет какая то глубиннач работа. Но ощущение что пошла к подружке. Возможно изза того что я уже начиталась всего и проанализировала всё давно, а толку
1
Вполне можно, борьба это опыт, если понадобится, Вы всегда можете постоять за себя и выжить в трудную минуту.
А сейчас Вам надо отпустить это, потому что это тяготит.
Верьте в себя автор.
Всё нам в этой жизни даётся не просто так.
А сейчас Вам надо отпустить это, потому что это тяготит.
Верьте в себя автор.
Всё нам в этой жизни даётся не просто так.
1
Залежить від того що за моральне насилля від батьків.
Мої мене ігнорили як особистість, і дуже суворі були стосовно оцінок, дуже вимогливі, було й покарання за що мені особливо було образливо. Розмов про дорослішання не було, для запобігання всякого мене просто тримали вдома і забороняли будь які гульки з однолітками... чи це насильство? Незнаю. Але в 17 років було нестримне бажання поїхати з дому і створити власну сім´ю де мене будуть любити просто так, без вимог. Власне так і сталося. Чоловік, діти, любов та гармонія вдома. Чоловік - мій найкращий друг і подруга. Я нічого йому не доводжу, не доказую що я чогось там достойна. І від дітей нічого не вимагаю, просто любов, виховання, зацікавленість, підтримка, довіра і повага - це те, що даю їм я і отримую від них.
Я не люблю зближуватися з людьми, хоча й дружелюбна, можу потеревенити годинами з будь-ким, але контакти виключно поверхневі, на слабо мене не візьмеш, бо я і так до 18 років опиралася батькам, вчителям в школі, одноліткам, більше не хочу нічого доводити і не повинна.
Мої мене ігнорили як особистість, і дуже суворі були стосовно оцінок, дуже вимогливі, було й покарання за що мені особливо було образливо. Розмов про дорослішання не було, для запобігання всякого мене просто тримали вдома і забороняли будь які гульки з однолітками... чи це насильство? Незнаю. Але в 17 років було нестримне бажання поїхати з дому і створити власну сім´ю де мене будуть любити просто так, без вимог. Власне так і сталося. Чоловік, діти, любов та гармонія вдома. Чоловік - мій найкращий друг і подруга. Я нічого йому не доводжу, не доказую що я чогось там достойна. І від дітей нічого не вимагаю, просто любов, виховання, зацікавленість, підтримка, довіра і повага - це те, що даю їм я і отримую від них.
Я не люблю зближуватися з людьми, хоча й дружелюбна, можу потеревенити годинами з будь-ким, але контакти виключно поверхневі, на слабо мене не візьмеш, бо я і так до 18 років опиралася батькам, вчителям в школі, одноліткам, більше не хочу нічого доводити і не повинна.
2
Ви вже забули питання своєї ж теми? У вас в темі питання про можливість бути, а не можливість хотіти....
Я помню вопрос своей темы. Можно ли жить нормально после такого, быть цельным и адекватным. Это и есть вопрос хотения чего-то достигать, к чему-то стремиться
Це ж не одне й те саме.
Жити, бути повноцінним та адекватним, зрозуміти чого людина хоче - завжди можливо. Завжди, поки людина жива й при тямі.
А ось бажання чогось досягати та до чогось прагнути це абсолютно ніяк не пов´язано з минулим, яким би воно не було. Це вже від самої людини залежить..... їй або подобається страждати та жити в режимі ’депресії’, або вона розбирається чого вона хоче і шукає як треба діяти. Якщо не має бажання, то має сенс звернутися до спеціаліста! Але для цієї проблеми не обов´язково мати травмоване дитинство. Це виключно моя думка, заснована на власному досвіді та спостереженнях.
Жити, бути повноцінним та адекватним, зрозуміти чого людина хоче - завжди можливо. Завжди, поки людина жива й при тямі.
А ось бажання чогось досягати та до чогось прагнути це абсолютно ніяк не пов´язано з минулим, яким би воно не було. Це вже від самої людини залежить..... їй або подобається страждати та жити в режимі ’депресії’, або вона розбирається чого вона хоче і шукає як треба діяти. Якщо не має бажання, то має сенс звернутися до спеціаліста! Але для цієї проблеми не обов´язково мати травмоване дитинство. Це виключно моя думка, заснована на власному досвіді та спостереженнях.
1
Да, интересно как бывают люди с абсолютно Трешовыми историями, которые выходят и не теряют стержень, ставят цели и добиваются. Наверное правда мы переоцениваем вину родителей, при немного оправдывая себя
Переоцінюємо, бо ніхто не хоче зізнаватись що він лузер. Ліпше назначити винного і перекласти відповідальність за свою реакцію, невдачі, лінощі на них. А так все легко - ’ все з дитинства’, ’батьки винні’....
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу