Заспокойте мене. (Свята у війну)

Та автор просто хоче пересвідчитися, що не дарма там страждає, може лишила тут когось та совість гризе. Думала яка молодець, що виїхала, рятуючись від страшної долі, жахів війни та злиднів. А тут хтось має нахабство іноді радіти, жити, працювати, відпочивати. От якби по підвалах без води та їжі сиділи всі, як тіні ходили, та у вікно стрибали від безвиході, то автор би знала заради чого там терпить незручності. А так ..і рибку з´їсти, і на * сісти. Та поки просто сидить, без рибки) от і мається, бідолашна

Автор, вам дійсно гріх жалітися. Якщо у вас в житті ще є час на розглядання в соцмережах чужих фото, то не все так погано. Бо коли реально погано - сидиш собі в своїй шкаралупці і тобі байдуже, що там за вікном у сусіда. Відчуваєш себе не людиною, а маленьким равликом, який не хоче визирати назовні.
Мене от один момент турбує. Червоною ниткою по темі посту - ’мені погано, то хай всім буде погано’. Я такого не розумію. Психіка не витримує постійних ’чорних кольорів’. Те, що люди запостили радісне фото, не означає, що їм не болить. І поки ви дратуєтесь, хтось інший гляне на фото і втішиться, що його друг/подруга не падає в затяжну депресію.

Спочатку їм трохи соромно, але вони хочуть поділитися щастям.

Потім вони викладають в соціальні мережі фото, але в перемішку з воєнними новинами, щоб не так соромно.

Потім життя становиться більше, фоток і відко теж, про війну все менше.

Потім звикають.

Особливо якщо зі знайомих і рідних ніхто не воює.



В мене в житті був період, коли я навіть хлібину не могла собі дозволити і жила в хостелі. Тоді багато знайомих теж кидали ті всі розкішні сторіз, а одна подруга не дала покупатись в неї дома, коли в мене не було води, бо хатина в мене була в селі без водопроводу. А мені на співбесіду треба було… Або як я попросила в неї пудру, бо в мене від стресу була шкіра страшна, а вона сказала, що пудра дорога і вона не хоче щоб я занесла якусь заразу в ту пудру.

В цьому році я возила цю подругу в Ніцу.

Але я вас розумію. Коли в душі скребуть коти, а твої знайомі веселяться, все в них добре - це завжди важко.

У нас с подругами своя телеграмм группа, все по разным городам и странам, кто-то в Украине остался, все выставляют фото, все нормально относятся. Я была с детьми в историческом музее, всем было интересно посмотреть на фото игрушек 20-30-х годов.

🤣, звісно будете на словах і після того як почули про Ніцу

Загалом тема показала, що в розумінні більшості життя - то п´янки-гулянки. Інакше їм не живеться. Сімейні цінності вже не в моді?

Виставляти якісь такі події на показ вважаю дещо неправильним, бо це засіває відчуття інших, можливо. Але влаштовувати якісь свята вважаю цілком нормальним, люди хочуть жити, попри війну, це нормально.

Гучних святкувань, концертів, гулянок ні.

Навіщо так психічно знущатись з інших?? Це в кайф показувати, що ти можеш собі придбати нове авто зараз? А хтось отримує копійки, але на ЗСУ перераховує… я вже нічого не розумію…

Так, бо жара була страшенна, я просто сиділа в готелі)))

Але людина порадувалась, та і я люблю подругам дарувати всякі подарунки.

Блогеры вообще новые тачки дооогие покупают и шумно празднуют,что будем делать с ними?

Навіть у військових є час на розглядання стрічки соцмереж. І вони все частіше записують звернення, щоб гуляки мали совість і згадали що війна ще триває.
По відео з гульбищ не видно що у тих хто там веселиться, в душі. Люди бачать загальну картинку. І виглядає це так, ніби пів країни воює, волонтерить, чекає ´плюсика´ від чоловіка, сина чи батька, а другі пів країни живуть на повну, і війна їх не стосується. Хоча, можливо вони у вільний від танців час, донатять обома руками))

Насчёт не выставлять таких фото - не совсем согласна.
Это и в мирное время тогда нужно жить по этому принципу. Здоровые люди не должны выставлять своих фото - потому что это задевает чувства больных.
Семейные фото нельзя выставлять - потому что это задевает чувства матерей-одиночек. И т.д. и т.п.

У військових були різні звернення. Деякі звернення були з посилом ’життя продовжується’. А судити по загальній картинці, то, вибачайте, кожен судить ’в міру своєї розбещеності’.