Я скоро чокнусь

Сьогодні я прокинулась з єдиною думкою, як я заї....сь. Живемо в прифронтовій, працює один чоловік, дуже важко працює. Зп невелика, але на їжу і комунальні послуги поки вистачає. Я з дитиною вже шостий рік сиджу вдома, встигла трохи попрацювати, потім карантин, війна. Зараз майже нічого не працює, останні місяці почали обстрілювати наше селище з с300, дуже страшно, сидимо постійно вдома. Поряд з нами живе ще старенька бабуся чоловіка, яка майже не рухається. І от всим потрібна від мене увага, син ходить за мною хвостиком, бабуся, яка то на телевізорі наклацає щось, або треба подати їй води, або посадити на горшок, або ще щось. Паралельно в нас приватний будинок, два городи, кури і качки, роботи море. Я іноді заходжу сюди на пів годинки, оце мій відпочинок за день. Мені лише 33 роки, а я вже втомилась від усього. Дивлюсь знайомі хто в Карпати, хто в Одесу, а ми просто в місто не можемо поїхати...
І нікому не пожалієшся, всім зараз важко. Зараз буду вставати, консервація, потім прибирання в хаті, прання, їсти приготувати і так день пролетів і дай Бог, щоб тихо було