Вы знали людей-самоубийц

А мій однокласник колись прийшов до мене після того як його інша дівчинка послала, ми з ним стояли на загальному балконі, він жалівся, плакав, а потім застрибнув на перила балкону. Все сталося в долю секунди, не знаю як я зреагувала, але я смикнула його на себе. Пзд. Як згадаю, аж мурахи

А що зараз, ви спілкуєтесь?

Знала. І лише один постійно погрожував накласти на себе руки. До сих пір не знають, чи він налякати хотів і перестарався, чи все таки скоїв що хотів. Зовні нормальна людина, спортсмен.
Дві інші взагалі були великим шоком для мене. Дуже товариські веселі люди. Один випускник, повісився прямо перед випускним.Батьки до сих пір не можуть від горя відійти. Чесно навіть важко з ними спілкуватися, бо завжди побачивши мене, вони згадують про свого сина. Ми жили поряд.
І співробітниця-красуня, душа колективу, мати двох малих дітей. Там взагалі і плани були і все інше. Чоловіка не було,і що сталося-невідомо.

Да, оставил 2х маленьких детей, младшему года не было и кредит на машину.
Еще и так запомнилось, выбросился он на годовщину нашей свадьбы с мужем.

Перед этим у всех хотел занять деньги на выплату этого кредита. В итоге кредит выплатил работодатель.

Я потім його уникала, хоча то типу друг мій був. Я ніколи нікому про це не розповідала. На нього довгий час була страшна злість, бо по суті він мене підставив нехило так. Потім через пару місяців канікули і на вересень місяць я переїхала з батьками в інший район і пішла в ліцей, а він в ПТУ. На тому наші дороги розійшлися і я не знаю що з ним і як він. Знаю що одружений і працював шахтарем.

Розумію ваші почуття. Ще й в такому юному віці взяти на себе такий тягар відповідальності. Я колись не від суїциду, але спасла свою подругу, зрозуміла,що в неї не вірус,а її дитяче захворювання, що дало важке ускладнення, вмзвпла швидку, вони відвезли нас в інфекцвонку, хоч я казала,що це нирки. В інфекцвонці плакала і благала лікаря вколоти їй щось для нирок і взяти негайно аналізи. Мене потім крвбасило довго, було страшно відчувати,що від тебе залежить життя.

Я не відчуваю себе героєм, бо навіть через роки я в першу чергу злякалася за себе, як би егоїстично це не звучало. І образа на нього була саме через те, що він при мені хотів то зробити

Я потім його уникала, хоча то типу друг мій був. Я ніколи нікому про це не розповідала. На нього довгий час була страшна злість, бо по суті він мене підставив нехило так. Потім через пару місяців канікули і на вересень місяць я переїхала з батьками в інший район і пішла в ліцей, а він в ПТУ. На тому наші дороги розійшлися і я не знаю що з ним і як він. Знаю що одружений і працював шахтарем.

Если это люди тяжелобольные и без шанса на выздоровления и с мучениями, то могу их понять. Все остальные для меня либо психически больные , либо слабаки.

В мене була подруга, Тато якої наклав на себе руки після того, як розпався радянський союз і він втратив роботу. Він займався електронікою для підводних човнів, був інженером.
Так от моя подруга постійно вже в дорослому віці переживала з цього приводу і не могла зрозуміти його вчинок, а ще ,здається , щось таке було і з мамою її батька. У подруги також я помічала такі моменти, коли вона впадала в стан не те,щоб депресії, а шукала в усьому якісь негативні моменти, в самому відношенні до життя був якийсь дуже негативний настрій. Я розуміла,що їй потрібна допомога, але я тоді народила дитину, час то бачитись не виходило. Якщо б я їй запропонувала звернутися до гарного психолога, вона б мене не зрозуміла, я навіть знала,яка була б її реакція. А 2 роки назад я втратила з нею зв´язок, вона зникла з усіх соцмереж, всі номери не працюють, навіть домашні. Поїхати до неї не можу,тому що була в неї дома пару разів, я навіть адресу не пам´ятаю. Сподіваюся,що з нею все добре, але хвилююсь.

Може її вбили і замаскували це під самогубство? А для поліції це краще- їм не потрібен зайвий ’висяк’

Знала . Сильные бесстрашные люди с ужасом в душе . Мой знакомый переписал всю недвижимость на родных , знал про заболевание и не захотел , чтоб они мучились с ним .
Честный человек был .

Если это люди тяжелобольные и без шанса на выздоровления и с мучениями, то могу их понять. Все остальные для меня либо психически больные , либо слабаки.

Когда старший был маленьким, гуляли компанией детской. Одна из мамочек из окна выбросилась. Но у нее скорее всего было какое-то расстройство психики давнее. Она периодически пила, лежала иногда в психиатрической клинике. Семья была очень небедной у неё, кстати. Просто болезнь

Я не відчуваю себе героєм, бо навіть через роки я в першу чергу злякалася за себе, як би егоїстично це не звучало. І образа на нього була саме через те, що він при мені хотів то зробити

Можливо вона виїхала?

Капец я думала, что только в глубокой депрессии и люди которые не видят смысла в жизни, могут такое сделать( лишить себя жизни), но из за проблем в семье ....значит за лёгким и весёлым человеком он скрывал свою проблему.
Если бы каждый лишал себя жизни из за спор в семье , то и мужчин бы не осталось.
Мои соболезнования...

Сподіваюсь,що саме так, тому що мені тоді іноді здавалось,що це у них щось генетичне. Вона дуже важка людина,спілкуватися було неможливо, розуміла, що заряджаю її своїм відношенням до життя, але після спілкування була вижата,наче лимон, я тоді і віддалилася від неї, тому що не вважала ,що маю витрачати свою енергію на дорослу людину,якій потрібна допомога лікаря. Мене вистачало иаксімум на одну зустріч на рік. Я до того, що для мене такі риси характеру вважалися притаманними самогубцям. А тут читаю,що по людям майже було не помітно, що вони знаходяться в такому стані, що заподіяли собі смерть.