Чи спілкуєтеся ви із своїми рідними сестрами-братами? Як мені бути, просто розри

Чи спілкуєтеся ви із своїми рідними сестрами-братами? Як мені бути, просто розриває зсередини…..
Почну із того, що росли ми із братом разом, він старший на 6 років, завжди у всьому допомагали один одному, їли одну і ту ж їжу, одягали нас батьки як могли, часи були складні, але давали нам усе необхідне, інколи билися, як без цього ))
Змінилося усе, коли він одружився. По-трішки почав віддалятися, чи то складні життєві ситуації ( у фінансовому плані), але його стало не впізнати, із життєрадісного, позитивного він став замкнутим, понурим, появилися такі якості, які нашій сімʼї взагалі не притаманні, як обговорення когось,вічні незадоволення роботою, все не так і т.д.
Десь у цей період я отримала «перший дзвіночок» при розмові він мені дорікнув, що мені батьки дали більше(освіта,у фінансовому плані) це було сказано між словами, але був зрозумілий контекст. Але що саме більше дали мені не зрозуміло, авто купили йому, нерухомості нам батьки не залишать, окрім однієї квартири на двох. Вчилася я в універі на державному усі роки та отримувала стипендію . Так, мені найняли репетиторів, але поступила я сама і не винна, що родилася у часи, коли батьки могли дозволити більше. Щодо його освіти, то він закінчив училище. Його двічі відраховували, не появлявся на сесії, але мама носили взятки і він таки закінчив. Потім народжується мій племінник, мене обирають хресною. Далі рік за роком пролітає, я стараюсь максимально навідуватися їх усі дні народження, іменини, просто так. Подарунки, гроші, увага - я старалася. Брата день народження, теж ж саме, хоча на своє дн ніколи не отримувала нічого.
І тут у мене починається новий період у житті - я починаю жити із майбутнім чоловіком, далі ми розписуємося, були лише удвох, без гостей і т.д. Фото із щасливими обличчями та обручками висилаю брату, у відповідь сухе вітаю. І ось у липні ми вирішуємо взяти шлюб у церкві, першого, кого я запросила був мій брат із дружиною. Серпень місяць я телефоную аби привітати племінника із днем народженням, запитую що він хоче, купую цей подарунок. І тут починається - декілька разів телефоную, напрошуюсь аби побачитися із племінником та передати подарунок, готова підʼїхати куди і коли потрібно- у відповідь відмовки. Знову телефоную, нагадую за подарунок і так, між іншим, нагадую, що у мене шлюб і чую у відповідь ВЗДИХ і мовчання…. Я просто заклякла і теж мовчала, поки не вимовила, ну то ти мене набереш коли я зможу підʼїхати. Звісно, дзвінка я не дочекалася. Набрав він мене за два тижні, до весілля залишилося декілька днів, і діалог наступний : -
- У тебе там РОЗПИСКА у суботу, так ?
- Та не розписка, а шлюб
- А, ну то ми не прийдемо. По-перше, у мене на роботі немає людей, я не зможу відпроситися, а по-друге у малого зустріч із однокласниками та батьками. Ми може у неділю зайдемо до вас на чай.
Закінчила я розмову знову нагадуванням за подарунок малому. Як людина, я його розумію, звісно, він не звільниться із роботи, йому потрібно годувати сімʼю, але як сестра не можу ((
Ні у день весілля, ні на наступний день дзвінка не було. Я стільки думала, ставила себе на його місце, шукала де я його образила, і не можу зрозуміти.

Подарунок планую відправити через поштамат.

Як мені далі бути ?