Ви б наполягали?

Вибачте за лонгрід. Наполягали на тому, щоб дитина (19 років) дзвонила бабусі, виявляла ініціативу у спілкуванні в такій ситуації.
Бабуся (моя мати) дуже непроста людина, відносини важкі. Людина, що абсолютно не поважає особистих меж інших людей, аб´юзер й маніпулятор. Але в той же час - стара самотня жінка в непростій життєвій ситуації. До війни мы майже не спілкувалися, спілкувалася більше моя дочка. Зараз дзвоню їй через день, або якщо є прильоти поряд (Харків)
-частіше, її будинок після обстрілу непридатний до проживання, живе в нашій квартирі, в комфорті, ми з чоловіком повністю її утримуємо всю війну й вирішуємо всі її проблеми. Але спілкуватися мені важко, раніше вона розмовляла з дочкою, мені було легше : день я подзвоню, день вона. Але мама постійно включає одну й ту саму пісню : ось ми не сім´я, ми чужі й таке інше, безпідставно. Останній раз вона це все в 100-й раз висказала онуці (моїй дочці), вкінці кинула слухавку. Після цього дочка не хоче з нею спілкуватися. Вірніше проявляти ініціативу - самій дзвонити. А в мами такий характер, що вона ніколи не визнає, що вона неправа, й краще помре наодинці, усіма забута й ніколи не буде спілкуватися, ніж сама подзвонить.
Ось я і думаю - наполягати, чи нехай не спілкуються, як бабусі вже не тільки я, а й онука не така. Але мені її шкода, в неї через характер й друзів немає, ми майже єдине її коло спілкування. Але й дочку розумію, терпець урвався виносити претензії бабусі.
Ви б наполягали на спілкуванні?