Мадам Тю-лю-лю• 19 июля 2024
Я дурна чи є ще хтось такий?
Я час від часу оглядаю дітей, хребет, родимки, лімфовузли. Але не зовсім знаю як то все має бути в ідеалі, і вічно щось надивлюсь і потім переживаю.
От наприклад, в травні були планові УЗД - внутрішніх органів, щитовидки і відразу попросила щоб подивились шийні , підщелепні і надключичні лімфовузли. Всі в нормі.
Потім ще по іншому питанні була в імунолога, місяць тому , то відразу також спитала за лімфовузли, вона пропальпувала їх і сказала що те що вони є на шиї то все ок. Вони нормальні і по пальпації і по УЗД. Ще пальпувала лікар надключичні, підпахвами і пахові - сказала що все добре.
Але щось сьогодні мене дьорнуло подивитись що там і ніби щось нащупала над ключицею, але один раз ніби є, інший ніби нема, якась наче гулька, а наче й ні. Мене аж в жар кинуло. І от сиджу і думаю,
УЗД два місяці тому сказав що все ок, лікар імунолог місяць тому сказав що все ок. Нащо я сьогодні туди лізла це по перше, по друге якщо б там було щось не так то певно хтось або імунолог або УЗД точно б щось помітили, правильно?
Хто ще є такий як я, з таким характером який вічно десь не туди хоче лізти, як ви справляєтесь з собою? І скажіть що б робили в моїй ситуації, бігти знов на УЗД?
От наприклад, в травні були планові УЗД - внутрішніх органів, щитовидки і відразу попросила щоб подивились шийні , підщелепні і надключичні лімфовузли. Всі в нормі.
Потім ще по іншому питанні була в імунолога, місяць тому , то відразу також спитала за лімфовузли, вона пропальпувала їх і сказала що те що вони є на шиї то все ок. Вони нормальні і по пальпації і по УЗД. Ще пальпувала лікар надключичні, підпахвами і пахові - сказала що все добре.
Але щось сьогодні мене дьорнуло подивитись що там і ніби щось нащупала над ключицею, але один раз ніби є, інший ніби нема, якась наче гулька, а наче й ні. Мене аж в жар кинуло. І от сиджу і думаю,
УЗД два місяці тому сказав що все ок, лікар імунолог місяць тому сказав що все ок. Нащо я сьогодні туди лізла це по перше, по друге якщо б там було щось не так то певно хтось або імунолог або УЗД точно б щось помітили, правильно?
Хто ще є такий як я, з таким характером який вічно десь не туди хоче лізти, як ви справляєтесь з собою? І скажіть що б робили в моїй ситуації, бігти знов на УЗД?
показать весь текст
9
73
0
Самоогляд це нормально
Чек ап теж, якщо не занадто часто
Але діти вразливі. Це можна зробити інакше. Наприклад обійняти, поцілувати і в цей час обіймаючи погладити шию і переконатись, що не змінилось нічого.
Раз на пів року здавати аналіз,якщо тривожна мама. Якщо скарги і так лікар призначить.
Але підходити до дитини і щодня щупати ті вузли всюди - то не додасть дитині впевненості і здоров´я. Навпаки додасть комплексів.
Та й на УЗД можна возити раз на рік,мну пів року сказавши дитині, що то звичайний огляд в школу/садочок. І ні в якому разі при дитині не обговорювати з лікарем. Дитину оглянули, вивели з кабінету на стільчик попросили наглянути і питаєте у лікаря.
Чек ап теж, якщо не занадто часто
Але діти вразливі. Це можна зробити інакше. Наприклад обійняти, поцілувати і в цей час обіймаючи погладити шию і переконатись, що не змінилось нічого.
Раз на пів року здавати аналіз,якщо тривожна мама. Якщо скарги і так лікар призначить.
Але підходити до дитини і щодня щупати ті вузли всюди - то не додасть дитині впевненості і здоров´я. Навпаки додасть комплексів.
Та й на УЗД можна возити раз на рік,мну пів року сказавши дитині, що то звичайний огляд в школу/садочок. І ні в якому разі при дитині не обговорювати з лікарем. Дитину оглянули, вивели з кабінету на стільчик попросили наглянути і питаєте у лікаря.
Після такої хвороби в дитини ви дуже врівноважена. Це дуже класно. Я зі здоровими дітьми вічно на сторожі так сказати, не можу ніяк розслабитись, і коли все ок, завжди чекаю якогось підвоху. Колись син часто кашляв сопляв, мав бронхіти, то я завжди переживала за той кашель. Якщо син не кашляв то було все ок. Я такою не була. А потім шось мене переклинило з тими лв і я постійно про них думаю, часто їх трогаю. Діти вже сваряться зі мною. А я потрогаю і мені стає легше, іноді щось намацаю і здається що вони більші стали ті лв, і я вже не сплю ночі , не може варити їсти і норм працювати бо постійно про них думаю, потім потрогаю і наче знов все ок. І так постійно. От і сьогодні ( місяць трималась, не пальпувала у дитини нічого), щось вирішила перевірити в намацала щось біля ключиці.
Але судячи з того що УЗД імунолог і аналізи крові були травень- червень, а зараз середина липня, то нічого страшного не відбувається, дитина росте, все ок. Просто ця моя тривожність мене зводить з розуму. І портить стосунки з дітьми
Але судячи з того що УЗД імунолог і аналізи крові були травень- червень, а зараз середина липня, то нічого страшного не відбувається, дитина росте, все ок. Просто ця моя тривожність мене зводить з розуму. І портить стосунки з дітьми
1
Ну так ви впевнені, що то надключичні саме? Скиньте хоч фото, де вони. У мене також над ключицею є , але вище, біля плеча, вони у багатьох знайомих прощупуються і взагалі то нижньо шийні як виявляється
І ви взагалі бачили як випирають лімфовузли , коли там дійсно щось погане? А не просто прощупуються маленькі
Я не спокійна. Це на все життя. Просто перебуваючи в лікарні пару років, розумієш, як і що впливає на дитину, і як ці нерви на неї діють, і яким боком потім це вилазить.
Я це пройшла сама, бачила таких мам і знаю наслідки. Бо вже пройшло багато років.
Не калічте дітям психіку. Вона реально калічиться такою тривожністю мами.
Я це пройшла сама, бачила таких мам і знаю наслідки. Бо вже пройшло багато років.
Не калічте дітям психіку. Вона реально калічиться такою тривожністю мами.
Десь глибоко в серці я розумію що я не можу все проконтролювати. Але хотілось би не пропустити на початку хворобу і не запустити. Але з іншої сторони я розумію що якщо не дай Боже щось то будуть й інші симптоми, правильно? Не просто ж я прийду до лікаря і скажу дослідіть його , бо я щось нащупала. І розумію що просто сідати біля дитини і пальпувати лв то є зовсім неправильно. Але нічого не можу з собою вдіяти.
2
Сідаю біля дитини, щупаю, в різних положенням, але розумію що там є і жир підшкірний, і різні залози що не всі гульки чи нерівності що там є, то лв. Тим паче до лікаря на УЗД і імунолога ходжу , таких що працюють в чорнобильській лікарні у львові, там лікують і онкохворих діток. І каже імунолог що той лікар УЗД вже ті лв погані бачить здалеку, що якщо він сказав що все ок, то все ок. Бо він один з найкращих в них в лікарні.
2
У деяких онко немає ступенів. Наприклад при лейкозах у дітей.
Там немає такого, що вчасно на першій стадії знайшли. Є запущені випадки, але там симптоми вже через край.
А на самому початку, чи трохи згодом - немає різниці в лікуванні і тривалості і виживажмості. Це залежить від реакції організму на ліки. Наприклад щоб розуміти яке лікування призначати, роблять тест на певні ліки. Наприклад у сина знайшли хворобу на самому початку, а лікування було однім з найважчих у відділенні.
Там немає такого, що вчасно на першій стадії знайшли. Є запущені випадки, але там симптоми вже через край.
А на самому початку, чи трохи згодом - немає різниці в лікуванні і тривалості і виживажмості. Це залежить від реакції організму на ліки. Наприклад щоб розуміти яке лікування призначати, роблять тест на певні ліки. Наприклад у сина знайшли хворобу на самому початку, а лікування було однім з найважчих у відділенні.
Дякую. Ще мене добила одна ситуація,.
Донька моєї подруги захворіла на лейкемію. І я була кілька разів в неї в лікарні. А місяць перед тим в її доньки як вона розказувала позбільшувались лв, але так як вони за кордоном і температури не було, вони не боліли, до лікаря не ходили. А вже через місяць донька перестала пісяти протягом дня, вони звернулись на швидку і там все виявили після аналізів ( донечці було майже 2 роки, рік лікувались і зараз ремісія). Але про ті лв мені так запам´яталось. Я тоді не придала цьому уваги, але за місяць після того почала щупати то доньку то сина. До тої історії ніколи не дивилась і навіть не знала де і які лв є.
А з того часу перечитала кучу інформації про лв, де вони знаходяться і все таке. І щупаю ті лв, і знаходжу ті гульки то там то там, вони певне були завжди, просто я ніколи не дивилась до них. А тепер постійно думаю. І щупаю то шийні, то надключичні, то підщелепні, то підпахвами. Кароче сходжу з розуму
Донька моєї подруги захворіла на лейкемію. І я була кілька разів в неї в лікарні. А місяць перед тим в її доньки як вона розказувала позбільшувались лв, але так як вони за кордоном і температури не було, вони не боліли, до лікаря не ходили. А вже через місяць донька перестала пісяти протягом дня, вони звернулись на швидку і там все виявили після аналізів ( донечці було майже 2 роки, рік лікувались і зараз ремісія). Але про ті лв мені так запам´яталось. Я тоді не придала цьому уваги, але за місяць після того почала щупати то доньку то сина. До тої історії ніколи не дивилась і навіть не знала де і які лв є.
А з того часу перечитала кучу інформації про лв, де вони знаходяться і все таке. І щупаю ті лв, і знаходжу ті гульки то там то там, вони певне були завжди, просто я ніколи не дивилась до них. А тепер постійно думаю. І щупаю то шийні, то надключичні, то підщелепні, то підпахвами. Кароче сходжу з розуму
І п´ю антидепресанти але вони не допомагають. Зовсім.
Я хочу просто забути цю історію як страшний сон, я щодня прошу за здоров´я своїх дітей в Бога і дякую що маю здорових дітей. А ще прошу щоб забрав від мене дурні думки. Самій справитись не виходить. Дуже важко так жити. Навіть їдучи кудись з ними, сиджу біля них п дивлюсь на шию. От кажу ж сьогодні про йшла з роботи і якогось милого вирішила пощупати ту шию і надключичні, і вже мільйон разів щупала все було ок, а ні сьогодні щось надключицею нащупала. І ніби раз є маленьке щось, такі як ті вузлики на шиї, два рази нема. І сиджу мене всю трусить і гидко від того що в моїх дітей таки притрушена мамаша яка не може справитись сама з собою з своєю психікою.
Я хочу просто забути цю історію як страшний сон, я щодня прошу за здоров´я своїх дітей в Бога і дякую що маю здорових дітей. А ще прошу щоб забрав від мене дурні думки. Самій справитись не виходить. Дуже важко так жити. Навіть їдучи кудись з ними, сиджу біля них п дивлюсь на шию. От кажу ж сьогодні про йшла з роботи і якогось милого вирішила пощупати ту шию і надключичні, і вже мільйон разів щупала все було ок, а ні сьогодні щось надключицею нащупала. І ніби раз є маленьке щось, такі як ті вузлики на шиї, два рази нема. І сиджу мене всю трусить і гидко від того що в моїх дітей таки притрушена мамаша яка не може справитись сама з собою з своєю психікою.
А так було добре, після того УЗД, аналізів та імунолога, я така була спокійна, я стала помічати що могла не щупати ті лв по кілька днів , по 3-4 дні. Так щиро надіялась що мене відпустило. Я не знаю що робити далі і як себе переконати що все ок, а якщо не дай Боже щось то все одно від мене це не залежить, я не зможу їх вберегти від того що призначено нам всім по житті, від нашої долі. Не можу взяти себе в руки
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу