Мрії у вирії• 03 декабря 2024
Продержались или всё таки не выжили?
Кто читал о брате и сестре Мичоловски, продержавшиеся на танцевальном марафоне 3327 часов в Чикаго, 1931 год. Они выжили тогда после танца?
36
0
перший раз бачу...
розкажіть
чи йти гуглити?
тільки но дивлюсь бо обожнюю танці.. коли партнери перший раз один одного бачать і танцюють як ..оу
розкажіть
чи йти гуглити?
тільки но дивлюсь бо обожнюю танці.. коли партнери перший раз один одного бачать і танцюють як ..оу
4
Тоже когда-то попадалась эта статья,но я посчитала что это фейк какой-то и не интересовалась больше что там и как
7
Та я тоже не могу в это поверить, прочитала сначала в ФБ, потом начала искать дополнительно об этом танцевальном марафоне информацию, но что-то пока не верится в её достоверность.
Брат и сестра Мичоловски, продержавшиеся на танцевальном марафоне 3327 часов (139 дней).
1931 год, Чикаго.
В США в 1920–30 годы большой популярностью пользовались танцевальные марафоны. Но если в 20–е они носили, скорее, просто развлекательный характер, то во времена Великой Депрессии превратились в возможность заработать — победитель мог получить до 5 тысяч долларов (при средней зарплате по стране 1368 долларов в год). Однако большинство участвовали просто за крышу над головой и еду, а также с целью получить медицинское обслуживание, которого они себе не могли позволить.
Марафоны длились неделями и месяцами, танцевать нужно было круглосуточно. В течение первых ста часов участникам обычно позволялось отдыхать 15 минут каждые два часа, иногда был также включён двухчасовой сон. В течение следующих ста часов давалось 15 минут каждые три часа и так далее. Даже есть нужно было, танцуя – тележки с едой выкатывались прямо на танцпол. Успеха добивался тот, кто мог дольше всего удерживаться на ногах сам и удерживать партнёра; сам танец был не важен – можно было просто топтаться на месте. Рекордным за всю историю танцевальных марафонов стал “Million Dollar Steel Pier Marathon” в Атлантик–Сити, проводившийся с 6 июня по 30 ноября 1932 года (в общей сложности 4152 часа и 30 минут – без остановки,почти полгода).
Немало участников марафонов умерли на танцполе или уже по его окончанию — из–за длительного отсутствия сна люди впадали в кому, а поскольку они были слишком бедны для того, чтобы о них кто–то заботился, то они просто из этой комы не выходили. К концу 30–х все больше и больше штатов запрещало танцевальные марафоны, но лишь Вторая мировая война окончательно поставила точку в их истории.
В 1969 году режиссер Сидни Поллак снимает на эту тему фильм-драму ’Загнанных лошадей пристреливают, не так ли?’, получивший Оскара за лучшую женскую роль ( Джейн Фонда ) , режиссуру, дизайн костюмов, монтаж и за лучшую женскую роль второго плана. Фильм был снят по одноимённому роману Хораса Маккоя ( 1935 г ) .
Это я прочитала в ФБ.
1931 год, Чикаго.
В США в 1920–30 годы большой популярностью пользовались танцевальные марафоны. Но если в 20–е они носили, скорее, просто развлекательный характер, то во времена Великой Депрессии превратились в возможность заработать — победитель мог получить до 5 тысяч долларов (при средней зарплате по стране 1368 долларов в год). Однако большинство участвовали просто за крышу над головой и еду, а также с целью получить медицинское обслуживание, которого они себе не могли позволить.
Марафоны длились неделями и месяцами, танцевать нужно было круглосуточно. В течение первых ста часов участникам обычно позволялось отдыхать 15 минут каждые два часа, иногда был также включён двухчасовой сон. В течение следующих ста часов давалось 15 минут каждые три часа и так далее. Даже есть нужно было, танцуя – тележки с едой выкатывались прямо на танцпол. Успеха добивался тот, кто мог дольше всего удерживаться на ногах сам и удерживать партнёра; сам танец был не важен – можно было просто топтаться на месте. Рекордным за всю историю танцевальных марафонов стал “Million Dollar Steel Pier Marathon” в Атлантик–Сити, проводившийся с 6 июня по 30 ноября 1932 года (в общей сложности 4152 часа и 30 минут – без остановки,почти полгода).
Немало участников марафонов умерли на танцполе или уже по его окончанию — из–за длительного отсутствия сна люди впадали в кому, а поскольку они были слишком бедны для того, чтобы о них кто–то заботился, то они просто из этой комы не выходили. К концу 30–х все больше и больше штатов запрещало танцевальные марафоны, но лишь Вторая мировая война окончательно поставила точку в их истории.
В 1969 году режиссер Сидни Поллак снимает на эту тему фильм-драму ’Загнанных лошадей пристреливают, не так ли?’, получивший Оскара за лучшую женскую роль ( Джейн Фонда ) , режиссуру, дизайн костюмов, монтаж и за лучшую женскую роль второго плана. Фильм был снят по одноимённому роману Хораса Маккоя ( 1935 г ) .
Это я прочитала в ФБ.
Так, це звучить майже неймовірно, але танцювальні марафони, подібні до того, в якому брали участь Мичоловські, були реальністю в 1920–1930-х роках, особливо під час Великої депресії в США. Ось як вони працювали і чому тривали так довго:
Як організовувалися такі марафони?
1. Правила:
• Учасники мали танцювати майже безперервно, зазвичай з короткими перервами (15 хвилин кожні 2 години) на їжу, туалет або сон.
• Танцюристи мали весь час бути в русі. Навіть якщо один партнер «дрімав», інший мав його підтримувати.
2. Мотивація:
• Основна ціль — грошовий приз, що міг складати кілька сотень доларів. Це була значна сума в часи Великої депресії.
• Учасники також отримували їжу, а деколи й житло під час марафону, що було важливим для виживання.
3. Формат розваги:
• Це було шоу для публіки. Глядачі платили за вхід, щоб спостерігати за виснаженими парами.
• Організатори іноді додавали драматизму, вигадуючи «змагання» чи створюючи конфлікти між учасниками.
Як тривалі марафони стали можливими?
1. Мінімальна активність:
Танцювати не означало завжди рухатися в шаленому темпі. Часто це були повільні рухи, майже ходьба на місці.
2. Фізична витривалість:
Деякі учасники були добре підготовлені, але багато хто виснажувався. Чимало пар сходили з дистанції через втому, хвороби чи навіть травми.
3. Воля до виживання:
Для багатьох це був спосіб отримати хоч якісь гроші чи їжу. У часи економічної кризи це була сильна мотивація.
Наслідки таких марафонів
• Фізичне виснаження: Багато учасників після марафону потребували медичної допомоги.
• Психологічний тиск: Тривалі періоди без сну або з мінімальним відпочинком впливали на психіку.
• Законодавча заборона: У багатьох штатах танцювальні марафони заборонили через жахливі умови для учасників.
Чи реально 139 днів?
Так, це можливо, якщо врахувати умови таких змагань: повільні рухи, мінімальні перерви, суворі правила. Це більше нагадувало витривалість, аніж танці. І хоча рекорд Мичоловських справді здається надлюдським, він добре вписується в контекст тогочасних танцювальних марафонів.
Як організовувалися такі марафони?
1. Правила:
• Учасники мали танцювати майже безперервно, зазвичай з короткими перервами (15 хвилин кожні 2 години) на їжу, туалет або сон.
• Танцюристи мали весь час бути в русі. Навіть якщо один партнер «дрімав», інший мав його підтримувати.
2. Мотивація:
• Основна ціль — грошовий приз, що міг складати кілька сотень доларів. Це була значна сума в часи Великої депресії.
• Учасники також отримували їжу, а деколи й житло під час марафону, що було важливим для виживання.
3. Формат розваги:
• Це було шоу для публіки. Глядачі платили за вхід, щоб спостерігати за виснаженими парами.
• Організатори іноді додавали драматизму, вигадуючи «змагання» чи створюючи конфлікти між учасниками.
Як тривалі марафони стали можливими?
1. Мінімальна активність:
Танцювати не означало завжди рухатися в шаленому темпі. Часто це були повільні рухи, майже ходьба на місці.
2. Фізична витривалість:
Деякі учасники були добре підготовлені, але багато хто виснажувався. Чимало пар сходили з дистанції через втому, хвороби чи навіть травми.
3. Воля до виживання:
Для багатьох це був спосіб отримати хоч якісь гроші чи їжу. У часи економічної кризи це була сильна мотивація.
Наслідки таких марафонів
• Фізичне виснаження: Багато учасників після марафону потребували медичної допомоги.
• Психологічний тиск: Тривалі періоди без сну або з мінімальним відпочинком впливали на психіку.
• Законодавча заборона: У багатьох штатах танцювальні марафони заборонили через жахливі умови для учасників.
Чи реально 139 днів?
Так, це можливо, якщо врахувати умови таких змагань: повільні рухи, мінімальні перерви, суворі правила. Це більше нагадувало витривалість, аніж танці. І хоча рекорд Мичоловських справді здається надлюдським, він добре вписується в контекст тогочасних танцювальних марафонів.
3
Страшно представить что это было в реальности и люди соглашались на это, ради того чтобы заработать.
Автор, я не знала о танцевальных марафонах в Америке, но меня очень впечатлило произведение Кинга «Долгая прогулка», там участники должны были идти не останавливаясь. Если не читали, прочитайте. Думаю вам «зайдет»
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу