Стосунки на відстані як бути

Ось виправлений і перекладений текст українською мовою:

Привіт усім!
Мені 28 років, дівчині — 26. Ми навчалися в одній школі, але особливо не спілкувалися. Навесні 2023 року я підписався на неї в Instagram, і ми почали переписуватися. Дізнався, що вона живе в іншому місті. Згодом ми почали телефонувати одне одному. Спочатку наше спілкування було дружнім, але поступово з´явилася симпатія: ми почали обмінюватися селфі й розмовляти про можливі стосунки.

На початку 2024 року наше спілкування перейшло на новий рівень: ми почали обмінюватися інтимними фото, потім був вірт за текстом і відеозв’язком. Після всього цього я зрозумів, що закохався.

З осені 2024 року я почав помічати, що стосунки погіршуються. Вона стала менше писати, майже перестала телефонувати. У її повідомленнях лише «Як справи?» — і все. Водночас вона довго знаходиться в мережі, але відповідає з великими затримками. Іноді здається, що вона спілкується з кимось іншим по відеозв’язку.

У жовтні я намагався щось змінити: щодня протягом двох тижнів надсилав їй квіти на роботу з побажаннями. Але це не дало жодного ефекту.

У середині грудня я написав їй, що купив квиток на потяг і хочу приїхати до неї на Новий рік. Але вона проігнорувала це повідомлення, зробивши вигляд, що його не бачила.

Так, вона продовжує писати: «Коханий, як справи?» — але це більше схоже на формальність. Я бачу, що їй уже все одно. Я теж охолов, але чомусь продовжую спілкуватися. Мабуть, у надії, що все повернеться, як раніше.

Раніше ми могли спілкуватися годинами, навіть на роботі й удома. А зараз максимум — 10 повідомлень на день, із яких 7 пишу я. Вона постійно зайнята: то кінець року й звіти, то у мами незручно, то після роботи болить голова.

Я розумію, що стосунки на відстані — це складно, і бачив багато відео, де кажуть, що це не працює. Але чомусь я не можу її відпустити. Усе це сильно мене виснажує.

Особливо дратує, коли я пишу: «Як справи?» — а у відповідь тиша. Повідомлення вона не читає.

Можливо, хтось підкаже, що робити в цій ситуації? Бо на душі справді дуже важко. Я начебто змирився, що все закінчено, але до кінця прийняти це не можу.