Непрохана порада з власного досвіду

Колись в дитинстві дружила з дівчинкою з єврейської родини. Часто після уроків приходила до неї додому, це було ще за часів додихаючого
совка і тоді так практикувалося - сьогодні я до неї, завтра вона до мене.

І я все життя я згадувала, як поводилася її мама. Свєточка, що ти отримала? П´ять! А ти, Сарочка? Чотири. І мама починала нахвалювати ту Сарину четвірку - яка ж ти розумничка, а ти вчора думала що отримаєш трійку за контрольну, а ти такі складні приклади вирішила, ну це ж треба яка в мене розумна донька! Я впевнена що наступного разу буде ще краща оцінка!

Потім в університеті я дружила з хлопчиком, до якого також часто бігала додому. В нього була маленька сестричка в перших класах школи. В кімнаті стояв мольберт в якості шкільної дошки, де з сестрою займалися він чи його батьки.

Я спостерігала як дівчинці давали напиклад 5 задач і лише одна з них виявлялася правильно вирішеною. І що мій друг, що його батьки робили акцент саме на цьому: на тій задачі, яка вдалася.
Дівчинку хвалили, що вона впоралася з також складною задачею, вона сяяла від щастя і наступного разу вирішувала вже 2 задачі.
Ніхто не фокусувався на невдачах.

До чого це я? Я тут постійно бачу в темах, як люди готові хвалити та пишатися лише чимось ідеальним: пишеш що укранці десь там перемогли в спортивних змаганнях, кричать - а ось там в 2 турнірах програли.
Хтось радіє, що є незначні просування на Харківському напрямку - обов´язково скинуть скрин скільки в нас рашисти захопили.
Дитина отримала 9 чи 10 - батьки незадоволені, що не 12..

Давайте спробуємо помічати передусім гарні моменти. Адже ідеальним наш світ ніколи не буде.