А як зрозуміти що ми готові до дітей?

Мені 32 роки, чоловіку 35. У шлюбі три роки, два чи три роки просто жили разом.
В мене є син, 14 років.
На початку відносин чоловік був категоричний у питаннях «спільних» дітей, він дітей не планував, не хотів, для нього це незрозумілі створіння і він не знає з якого боку до них підходять, хоча мою дитину любить, проводять разом багато часу, у них коаліція, ще племінника з собою всюди тягають (однолітки з моїм).
Зараз же все частіше в нього проскакують фрази типу «ти ж мати моїх майбутніх дітей», трапляється розмовляємо, говорить так ніби планує ще одного/двох дітей мати, типу ми обговорюємо планування будинку, то дитячу кімнату (окрім кімнати для мого сина) малює, в такому ключі, як довгострокове планування.
При цьому ми так само майже постійно використовуємо презервативи, я приймаю оральні контрацептиви, жодних «осічок» у нас за цей час не було.
І сьогодні замислилася над тим, а як взагалі зрозуміти що ми хочемо дитину і готові до цього? Бо щось мені з кожним роком вже не здається це гарною ідеєю, як подумаю скільки клопоту з маленькою дитиною. Батьком я готова бути, а ось материнські обовʼязки, то вже якось напряжно