Незламна• 21 марта в 16:39
Не вмію ходити в гості та приймати гостей? Є тут такі?
Коли запрошують в гості, одразу відчуваю тривогу. Щоб потім не дорікали. Або коли хтось хоче прийти до мене в гості, також тривога, що будуть засуджувати, що в мене в оселі «не так». Після деякої роботи над собою, гостей приймати в себе наче трохи навчилася. Але от ходити в гості геть не можу. Мені краще зустрічі на «нейтральній території». Це стосується всіх - і родичів, і друзів, і колег, і подруг. Можливо, хтось таке ж відчуває? Як ви з цим боретеся? Бо почуваюсь наче «біла ворона» чи якась дикунка. Підозрюю, що причина родом з дитинства, бо мені не дуже дозволяли когось запрошувати, а як дозволяли, то потім при нагоді дорікали.
показать весь текст
3
4
Свекруня• 21 марта в 16:53
Ответ дляНезламна
Можливо, щось зайве зʼїм чи навпаки не зʼїм, скажу, випʼю. Якось ображу своїми словами чи мовчанням, чи поведінкою. Мене в ранньому дитинстві дорікали за все побутове, можливо, звідти той комплекс. От моя колега говорить «гості все пожрали» (це цитата), і тут же запрошує в гості мене, і мені до неї йти не хочеться, бо про мене таке скаже. Таких прикладів багато. Я наче наперед намагаюсь продумати, щоб мені не дорікали. По-дурному, мабуть, але як є. Хоча я завжди і не з пустими руками, щедрість присутня. Але боюся докорів.
Теперь я уверена что вы ’слишком ’ , все ’слишком’.
Я говорю про своих детей ’все сожрали’ и что?
Я говорю про своих детей ’все сожрали’ и что?
Доль Чекомбана• 21 марта в 16:54
Ответ дляВсеПроВсехЗнаю
Я теж не кличу, а рідня? На 8 березня за день сказали прийдемо, а я хотіла просто відпочити, довелося ставити на стіл і три години посміхатися.
Нє, ми спілкуємось по телефону, вайберу, зустрічі рідко на дні народження.
Ответ дляНезламна
Можливо, щось зайве зʼїм чи навпаки не зʼїм, скажу, випʼю. Якось ображу своїми словами чи мовчанням, чи поведінкою. Мене в ранньому дитинстві дорікали за все побутове, можливо, звідти той комплекс. От моя колега говорить «гості все пожрали» (це цитата), і тут же запрошує в гості мене, і мені до неї йти не хочеться, бо про мене таке скаже. Таких прикладів багато. Я наче наперед намагаюсь продумати, щоб мені не дорікали. По-дурному, мабуть, але як є. Хоча я завжди і не з пустими руками, щедрість присутня. Але боюся докорів.
как тяжело вам жить. А в магазине последний хлеб вам не жалко брать? Или последнюю пару обуви? Или занять последнее сидение в автобусе? Или выглядеть лучше чем подруга? Или купить сумку дороже, чем носят ваши коллеги?
2
Свекруня• 21 марта в 16:55
Ответ дляНезламна
Схоже, і те, і інше. Думаю, в обличчя дорослі люди навряд дорікнуть. А за спиною можуть. Це наче я боюся, сама по собі (типу наперед продумую, щоб мені не дорікнули)
Так если за спиной, то вы ж этого не узнаете.
Чего об этом думать?
Более вероятно, что никто никогда ничего о вас не говорит за спиной. Обидно, да? Вы такого допустить не можете?
Чего об этом думать?
Более вероятно, что никто никогда ничего о вас не говорит за спиной. Обидно, да? Вы такого допустить не можете?
автор
Незламна
• 21 марта в 16:56
Ответ дляВсміхайлик
Сколько Вам лет и как Вам живётся с такими кукарачами?
Оце ж і тему створила. Років багато. Але оця тривожність не минає. Гості - це ж наче радість, а для мене ціле випробовування. Хочу розібратися, чому. Можливо, тут, на форумі, в когось така сама картина.
автор
Незламна
• 21 марта в 16:59
Ответ дляСвекруня
Так если за спиной, то вы ж этого не узнаете.
Чего об этом думать?
Более вероятно, что никто никогда ничего о вас не говорит за спиной. Обидно, да? Вы такого допустить не можете?
Чего об этом думать?
Более вероятно, что никто никогда ничего о вас не говорит за спиной. Обидно, да? Вы такого допустить не можете?
Звісно, можу. І сподіваюсь, що друзі і не скажуть, але тривога не минає. Саме через гості. Тільки якась незапланована зустріч, чи спонтанна, чи на нейтральній території, то ок. От якщо в гості - то паніка якась.
автор
Незламна
• 21 марта в 16:59
Ответ дляМerida
А с психологом как долго работали?
Ніколи. Соромно. В юності здавалося, що поборола. І наче було ок. Потім знов накриває
забиякина• 21 марта в 17:03
Ответ дляНезламна
Думаю, зовсім не підвищую, скоріше боюся, що подумаю про людей, що друзі, а вони будуть дорікати. Мабуть, деякий відбиток дитинства чи комплекси, коли дорікали за все. Засіли, та не можу позбавитися.
Це жахливо. Вам треба працювати над собою, боротися з комплексами. Я взагалі пережила жорсткий булінг в школі. Вдома були кошмарні ситуації у відносинах батьків і у ставленні батька до мене. Але слава Богу я справилася🙏 Зараз мені взагалі начхати на чужу думку. Та й взагалі на диво впевнена в собі. Але раніше все було навпаки
забиякина• 21 марта в 17:09
Ответ дляНезламна
Схоже, і те, і інше. Думаю, в обличчя дорослі люди навряд дорікнуть. А за спиною можуть. Це наче я боюся, сама по собі (типу наперед продумую, щоб мені не дорікнули)
Підписуйтесь на Холоденко і заряджайтесь її впевненістю і оптимізмом
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу