Старенькие родители

Если они боль менее могут справляться с бытовыми вопросами, то лучше на их территории оставить и проведывать

Мои живут в соседнем подъезде. Хожу к ним периодически.

поддерживаю.. но єто очень тяжело..

Я досматривала бабулю. Ходила к ней каждый день.

Сейчас пока нормально,Мама осталась,уже в возрасте,но с ногами именно большая проблема

А сколько лет?

75

Кошмар, и уже прям не ходит? Какой диагноз? Лечите, это ещё не старенькая

Да нет она ходит ,и в магазин тоже,но с каждым годом тяжелее.

Ну, это понятно. Совет- не делайте из нее инвалида, не перевозите к себе, просто почаще навещайте

Вместе очень сложно.
тем более если у вас есть семья своя.
Потому пробуйте лучше сами приезжать чаще. Может найдите кого-то на месте, кто может заходить проведывать ща оплату

родители съехались с бабушкой (до этого она жила в соседней квартире, две квартиры поменяли на одну), прожили вместе 14 лет.
я от родителей живу отдельно, они пока сами за собой ухаживают, я захожу к ним несколько раз в неделю

Привозите продукты, еду готовую.доставку домой из аптеки и магазина оформляйте ей

Да мы и не делаем,это ее желание , вдруг плохо станет очень,а рядом никого нет.

в усіх різні умови. взагалі, вважається, що чим довше людина залишається максимально автономна на власній території, тим краще саме цій людині і емоційно, і для психічного стану. але це створює купу складнощів тим, хто доглядати має. і тут треба дивитися комплексно на загальні умови для всіх. бо їздити далеко - не наїздишся, треба шукати когось поруч, або наймати людей для догляду. і старенькі бувають різні (і по віку, і по здоров´ю, і характери теж). в мене, на жаль, залишилася лише мама, їй 76 років. живе повністю окремо, але зовсім поруч. в залежності від того, як далі буде зі здоров´ям, всеодно залишатиму її по можливості в рідних стінах.

а щодо себе, то наразі маю намір переселитися згодом в будинок для літніх людей - якщо не зможу самостійно себе обслуговувати. не хочу, щоб мої діти цим же питанням мучалися. я зараз навіть дивлюся на маму, яка шустренька, ще й підробіток має, інтелигентна, допомогає онукам з уроками і т.д. - їй всеодно бракує спілкування. бо навіть якщо вона ще відносно енергійна, то більшість знайомих вже ні. то ноги не ходять, то діабети, то серце слабке і будь-які активності спільні завжди під питанням. їй елементарно сумно і нудно буває часто, відтоді як помер тато. я дуже стараюся її навантажувати ’допомогою’ нам, аби вона тупо не засиджувалася вдома наодинці. це дійсно проблема. хоча в цілому вона дуже приємна жінка, без ’старечого’ шлейфу з постійною критикою, ниттям і спогадами. але навіть у великому місті Києві їм дуже бракує спілкування(

Конечно есть семья,сын самый меньший -11 лет,в 15 собиралась вывозить,в зависимости от ситуации в стране,один из старших выехал - к нему ездить надо.
Не знаю как сделать,чтоб все это совместить

А давно началось? Мне просто как-то стремно, моей- 68, пока с третьим мужем по курортам рассекает, но, я, вот думаю, это резко накрывает или нет?

Очень мудрый совет! Нужно максимально долго давать человеку ощущать себя дееспособным. Это хорошо и для физического, и для ментального здоровья.

Приучите родителей всегда иметь телефон рядом, с возможностью экстренного вызова.

Моим 76, живут сами, пока справляються. Думаю об этом с ужасом, не хочу не переезжать, ни тем более забирать.

у 68 може дуже різко накрити, на жаль. головне, звертати увагу на будь-які зміни і у самопочутті, і у поведінці. взагалі, вікового всього повно - починаючи від серцево-судинного і закінчуючи, на жаль, деменцією. навіть якщо є активність, профілактика захворювань, постійна увага до здоров´я і багато позитиву, на жаль, від інсульту, наприклад, ніщо не застрахує(. бути дорослими дітьми непросто(

Маме 78, свекрови 80. Пока справляются сами, но периодически начинают ’ой, я одна, а вы вместе, хочу к вам’. А я не хочу, мне уже 50 и я привыкла жить без родителей и не хочу вспоминать, как это было. Плюс квартира не позволяет размерами особо. Заезжаем, помогаем, чем надо, но жить вместе не представляю себе.

При деменції це не допоможе (як приклад). Моїй мамі телефон теж не допоміг, стався інсульт вночі, до телефону не дотяглася.

У всех по-разному. Некоторые и в 80-85 вполне самостоятельны.

Мама померла від інсульту, свекруху забрали до себе, купили їй поряд квартиру, зараз в неї деменція, вона лежача, доглядаємо. Щоб це було, якби жила далеко, в іншому місті чи ще якісь варіанти, не знаю. Дуже тяжко. При цьому ще й треба жити своїм життям, а не тільки життям батьків. Тому у кожного свій вибір, хтось їде за кордон, а батьки якось самі, хтось не має особистого життя ,бо займається виключно лікуванням батьків..

В любом случае, вы же не будете сидеть дома и сторожить ее

Такое могло случиться, даже если бы она была в соседней комнате. Увы, инсульт - это часто приговор

Підтримую. В батька стався інсульт вдень ( в туалеті ), добре, що я була вдома на той момент

Якщо смерть, наприклад, то нічого не допоможе.
Телефон - не панацея, як і будь-що інше. Якщо у людини стався інсульт, то і Ваша особиста присутність нічого не міняє.

У всех по-разному, так что может и не резко, тем более такой активный образ жизни с мужем. Моей 72, так она со своим 79-летним женатым ухажёром летает от счастья, а как надо куда-то сходить, то ноет, что ноги болят и совсем ходить тяжело.