Якось стояли на мосту, я подивилась вниз… Як можна наважитись на таке ? Невже не страшно від думки, що за декілька секунд тіло перетвориться у шмат мʼяса ? Невже цей крок вартий тієї невідомості, яка чекає за межею?
А є люди, яких рятують (тобто виходжують в лікарні) і вони знову це скоюють. Тобто ті спогади їх взагалі не лякають ?
А є люди, яких рятують (тобто виходжують в лікарні) і вони знову це скоюють. Тобто ті спогади їх взагалі не лякають ?
показать весь текст
3
36
0
Простите, а где там? Вы верите в загробную жизнь? Я не верю.
Люди которые решаются на такой шаг не здоровы ментально. Это или тяжелая затяжная депрессия или другие псих отклонения и так далее. И лучше правда не знать «как они решились». Это край отчаянья и всего остального. Это опустошение, невыносимая боль, отсутствие сил на продолжение мучений под названием жизнь. Вы не знаете и слава богу. Лучше и не знать никогда.
Люди которые решаются на такой шаг не здоровы ментально. Это или тяжелая затяжная депрессия или другие псих отклонения и так далее. И лучше правда не знать «как они решились». Это край отчаянья и всего остального. Это опустошение, невыносимая боль, отсутствие сил на продолжение мучений под названием жизнь. Вы не знаете и слава богу. Лучше и не знать никогда.
Ви просто не зовсім розумієте те, що така людина відчуває в моменті. Там зникає прив´язка до життя, рідних людей - воно все ніби затуманюється, притуплюється. І хочеться лише одного - пошвидше закінчити з цим любим шляхом. Таке може бути від гострого стану (типу горя, наприклад) чи від тривалих і значних відхилень в роботі психіки.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу