Черговий переїзд, а нічого не хочу, якесь дно…

Я просто понити. 20 років на оренді. Вчора перевезли речі на чергову квартиру (при тому, що чоловік страшний плюшкін, і все ним «нажите», треба перевозити з місця на місце). Я прокидаюсь, і , курва, якось так задовбало це все… нема свого житла, всі родичі проросійські в кацапстані, всі друзі повідвалювались, бо в них діти, про що їм з бездітними спілкуватись? Чоловік теж та ще паскуда, нарц і соціопат, мене вже рідко чіпає, бо в мене тактика «сірого каменя» 24/7, але на інших зривається. Робота наче є і подобається, але зп так і не повернули на довоєнний рівень, майже всю за треба віддавати за оренду. Нова квартира дохріна дорогуща, з плюсів - ремонт 2000-х, не бабушатнік. В першу ж ніч відчула мінуси: поруч залізниця, і сусіди зверху не затикаються. Квартиру з чоловіком купили ще до шлюбу, забудовник вже дофіга років затримує здачу, я все чекаю, коли ж добудують, щоб принаймні було що поділити при розлученні. В квартиру вклали 50/50, але довести це майже неможливо. Зроблено купу помилок і фігні, все це висить важким грузом на душі. Я вже не знаю, чого хочу. Хоч би щось, а не оце от все. Сьогодні треба їхати прибирати попередню квартиру, здавати хазяям. Настрій - дно. Я все. Дякую, всім, хто дочитав.