Лама_мама• Изменено 07 августа 2025
Як позбутися "синдрому бідності"?
Я якась дурна і скупа. Не підемо в ресторан, бо вдома смачніше і дешевше, пошкодила телефон то думаю цілу ніч, як така необережна. Хочу щось купити, то думаю вічність і вже розкуплять.
1
5
20
0
Я такой стала во время войны, но только по отношению к себе. Для дочки не жалко ничего, а вот себе жмусь постоянно.
не знаю
но когда я разбила экран и надо было за ремонт отвалить 7 к я думала что я рукожопая)
Плюс когда я захожу к примеру в магазин - если вижу порошок для белья по акции - я его беру хотя дома еще есть)
Я не буду есть каждый день в ресторане - так как мне жалко на это тратить деньги
Не жалко деньги - когда вкладываю в себя
К примеру репетитор по англ
И косметологи
но когда я разбила экран и надо было за ремонт отвалить 7 к я думала что я рукожопая)
Плюс когда я захожу к примеру в магазин - если вижу порошок для белья по акции - я его беру хотя дома еще есть)
Я не буду есть каждый день в ресторане - так как мне жалко на это тратить деньги
Не жалко деньги - когда вкладываю в себя
К примеру репетитор по англ
И косметологи
Я раніше була дуже практична. Не скупа, а саме практична. Війна все змінила, якщо це хочу сьогодні, то піду і куплю/ надіну/ зʼїм/ поїду.
А я взагалі зрозуміла, що гроші і все матеріальне - не важливо у житті. Коли під час наступу ми втікли в село на захід України, то зрозуміла, що людині реально багато не треба, бо кожен був тільки з одним рюкзаком. Я там була щаслива без всього матеріального і так. Головне, що живі і рідні поруч.
Не женусь тепер за грошима, а женусь за часом, звільнилась і влаштувалась на роботу з невеликою зп, зате частіше вдома, зі своїми
Не женусь тепер за грошима, а женусь за часом, звільнилась і влаштувалась на роботу з невеликою зп, зате частіше вдома, зі своїми
4
1
Так і є. Ми теж виїжджали і кумів з дітками вивозили. Машина одна, а нас 8. Тому в кожного було дуже мало всього. Але найдорожчі були поруч і це головне)
А навіщо? Ну я теж неохоче витрачаюсь на якісь одні речі, зате спокійно на те, що конкретно мені хочеться. А тратити в нуль - це не про якісь синдроми.
Это называется разумный подход к тратам, а никакой не синдром бедности.
Понятно, что если прямо совсем себя во всем ущемляете, то нужно переосмыслить отношение к себе и к тратам на себя. А так всё нормально. Спустить деньги в три секунды великого ума не нужно, но это не самое нужное умение)
А все эти новомодные названия ’ синдром бедности’ для меня такая же фигня, как и ’ дышать маткой’ и прочая чушь из соцсетей)
Понятно, что если прямо совсем себя во всем ущемляете, то нужно переосмыслить отношение к себе и к тратам на себя. А так всё нормально. Спустить деньги в три секунды великого ума не нужно, но это не самое нужное умение)
А все эти новомодные названия ’ синдром бедности’ для меня такая же фигня, как и ’ дышать маткой’ и прочая чушь из соцсетей)
3
Немає ніякого синдрому бідності. Якщо вам щось правда необхідно, ви його придбаєте, якщо ні, то знайдете мільйон причин цього не робити. Шкода пошкодженого телефона, це логічно. Не ходите в ресторани, немає поруч того хто за них заплатить. Нічого випадкового немає і синдрому бідності також. Все можна пояснити.
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу