Як же важко виховувати дітей

Яка дикість. Діти не повинні бути зручними. Зручні діти потім стають зручними для всіх інших людей навколо них - їх експлуатують на роботі і в особистих стосунках, вони часто стають жертвами різних аб´юзерів. Такі діти потім часто не щасливі у власному житті. Треба бути закінченою егоїсткою або нарцискою щоб такого бажати власній дитині.

Діти це майбутні дорослі, і їм треба вміти думати власним мозком, приймати рішення, стояти впевнено на своїх ногах і жити самостійно повноцінне життя, навіть після того як вони покинуть гніздо, і після того як батьки помруть. Вони не повинні бути ні для кого зручними. Вони повинні бути здібними постояти за себе і попілкуватися про себе в першу чергу - бо з порожньої чашки і іншим теж не налити.

Батьки мають поважати дітей і один одного. Повага має бути взаємною, а не ’мені діти повинні, а така особлива нікому нічого’.

ну вот только в какой то

Цікава тема, на власному досвіді бачу, що це мікс виховання і генів. Моя мама перфекціоністка, і так замучила мене в дитинстві, щоб все було ідеально, що я тепер кайфую, коли роблю не ідеально, і мама тепер дивується, що з дитиною сталося в 40 років😅

Чого ваши батьки мали напрягатись коли ви народились?

Не правда. Є купа методик в інтернеті для тих хто хоче себе привчити щоб ’сісти і робити’. Навіть для гіперактивних СДВГ є поради і прийоми. Але ще треба вміти ту ’усідчівость’ застосовувати з користю для себе. У людей, в яких залежність від відео-ігор, ’усідчівості’ повно, але це не означає що вони успішні і щасливі чи хоча б гроші заробляють.

А ще моя дитина любила читати з дитинства, бо я привчала, а ось стала дорослішою і вже в іграх сидить, і ніяк не вплинеш.протестує

Так і дітей в одній сім´ї виховують по різному, ставлення до них різне. Хтось улюблена дитина, хтось невидимий для своїх батьків, а когось роблять цапом-відбувайлом за всю сім´ю. Сім´я це складна система, так не все так просто як у нас звикли собі уявляти.

Значит не одинаковое воспитание

Эти методики направлены на «ломание» естественного темперамента. Для психики лучше направить естественный поток в правильное русло: гиперактивным нужно заниматься активностями, а не с усердием пыхтеть над задачами требующими усидчивости: шахматистам в шахматы, футболистам в футбол.

Ні. Ви мислите шаблонами. Ви взагалі знаєте що таке СДВГ? Кожна людина може займатися тим, чим вона сама вважає за потрібне. Методики існують щоб допомогти людині, яка сама хоче зробити те-то і те-то, але має з цим проблеми. Вони зовсім не для того щоб когось іншого ламати і змушувати, якщо ви так подумали.

Як людина із СДВГ підтримую пост вашого опонента. Ті прийоми ломають. І не допомагають. Навіть шкодять, бо заплутують людину. Людина яку ламають будує майбутне в якому їй немає місця, не комфортно. Вона може всидіти, змовчати, заткнути емоції, але внутрішні проблеми нікуди не ділись. Це маскування. Як тоналку на прищі. Набагато краще допомогти такій людини знайти себе там де їй комфортно. Навіть якщо це не престижно в суспільстві.

Отож

Я була слухняна

І навіть маму не розбудили коли народились? А потім через годинку після народження одразу пішли шукати туалет і кухню з каструлями.

Ну наши ’жлобы и корупционеры’ поменяв страну быстро становятся добропорядочными.

мы говорили о примере родителей, а не о воспитании

Приклад батьків це тільки одна складова. Як ставляться до кожної дитини, як пояснюють достатньо, чи дають достатньо простору дійти своїми мізками до тих речей до яких можна, які саме причини у батьків поводитися так чи інакше, приклад не тільки батьків а інших членів родини, приклад у суспільстві - багато факторів які впливають. Там немає лише однієї причини, на яку все можна скинути.

Власний приклад важливий, він має вплив ,але люди не розуміють як саме може спрацювати цей власний приклад. Бо, наприклад, якщо до дитини батьки ніколи вітаються, ніколи не кажуть ’доброго ранку!’, ’Чи добре тобі спалося?’, ’Як в тебе пройшов день?’ і таке інше, то потім у такої дитини часто може виникнути проблема ’а чого я маю вітатися з усіма’ - її батьки будуть змушувати і казати і кричати і нагадувати і жалітися яка вона погана, як вони подають гарний приклад бо вони ж то здоровкаються до всіх, і підтримати розмову для них не проблема, будуть називати дитину відлюдькуватою або соціофобом, але до них не дійде що це насправді через їх власний приклад. Просто власний приклад не працює в стилі ’просто копіюй’. Якщо дитині не показали як це, коли до тебе вітаються, вона не зрозуміє чого її змушують це робити для інших. Якщо дитину не поважають - вона не буде поважати інших, хай там батьки хоч зі штанів вискакують поважаючи якихось інших людей. Якщо з дитиною грубо розмовляють - вона почне так само розмовляти до батьків. Якщо дитину б´ють чи штовхають (хай там ’у виховательних цілях’) - буде бити інших дітей якщо вони слабкіші, і так це також буде бо батьки показали такий приклад, навіть якщо з їх точки зору ситуація була інша.

Ви мене не зрозуміли так само як і попередня людина. Бачу це якийсь тренд у мисленні. Невже так важко уявити що людина може сама захотіти робити, але щось що їй дається не легко? Не для якогось дурного престижу чи роботи (звідки ви це взяли?), а для себе особисто, в якості хоббі?

І мені вже просто цікаво, а куди саме по-вашому ідеально і комфортно вписуються люди зі СДВГ без будь-яких зусиль зі свого боку? (особливо якщо пам´ятати що вони різні люди, мають різні інтереси, і навіть СДВГ має зовсім різні патерни прояву).

Історія про Діоклетіана.