Нав´язливі мрії - відхилення або спосіб вижити?

Ви самотні?
Сім´я, чоловік, діти, робота, друзі є?

Уявних друзів немає, сюжети придумую.
Сюжети в основному перед сном, так засинаю досить швидко.
Мені 46.

Пробуйте писати, автор. Може з того щось вийде, навіть в стіл,іноді відволікає. Я пишу вірші, коли зовсім тяжко.

Рахую, що все, що нас підтримує на «плаву» в житті не може бути чимось поганим. Вам так легше жити ну і добре. Я все життя сама з собою розмовляю, також не рахує це чимось ненормальним

Якщо ви другу залишаєте місце за столом і наливаєте чаю, то це не ок, а решта нічого страшного)

вам що ,чашки чаю жалко?

Уявному так, не люблю посуд мити))

Я тільки - но додивилась ’ Ванільне небо’.Від вашої теми у мене трохи ефект Баадера - Майнгофа .
Від себе б сказала, що гра з підсвідомістю може бути небезпечною.
Мій приклад: рано втратила батька ( ідеал чоловіка- сім´янина). У нього були дуже красиві голубі очі. З дитинства мріяла про котика Гімалайської породи, білого з голубими очима. Вибирала на виставці особисто. І заводчиця між іншим наголосила, що це родовід котів з великими очима. Батько кошеняти Чемпіон України, показала фото. Я дійсно таких великих круглих очей на тей час не бачила.
Котик підріс- душі ми в ньому не чаяли. І якось я собі думаю, що допоки кіт живий, доти я під охороною і нічого поганого зі мною не станеться, бо він наче янгол- охоронець. Таке було розумне дитя.
І ось по дурній помилці ветеринара ( передоз ліками) він помирає в 10 років в 2016р . І через пів року посипались на мене нещастя: операції, смерть мами, побічні від ліків і нові хвороби. І так дотягнулось аж до війни. І досі вигрібаю і вигрібаю , ще й з окупації ВПО.
Таке відчуття, що сама надумала оце собі , і фантазія втілилась.
Війну, звичайно, можна викреслювати, але і багато живуть, що окрім тривог поки ніяк не торкнулась.

Чоловік, діти, робота, друзі є.
Чоловік в мене малоемоційний і завжди таким був. Я, інтроверт у порівнянні з ним прям запальничка
Діти вже майже виросли. Тобто контакт з ними є, але вже вони мене сильно не потребують.
Робота з дома, люблю, вона мене влаштовує. Є декілька хороших подруг.
Але все рівно, більшу частину часу я на самоті.

Я думала это я такая редкая поехавшая, а оно оказывается статистически норма)) ну и супер! Пойду спокойно ’петь перед стадионом со своей группой, а потом интервью давать’, пока посуду мою)

С детства люблю фантазировать, помню как это началось и не отпускает. Я просто интроверт, и из-за того, что одинока была подавляющее время в детстве, семья неполная хоть и большая, много чего неладного было, а в фантазиях, в идеально выдуманных историях - всё хорошо, и я молодец..)
ну как-то оно по жизни и идёт рядом. То накатит, то отпустит. В зависимости от чувства удовлетворения жизнью и занятостью. Сейчас дочь маленькая, тоже начинает говорить, что придумывает себе ’свой мир’ для игры или фантазирует перед сном/вместо сна. Это вроде и норма в её возрасте, не думаю об этом пока.

Ну круто ж! В якому жанрі співаєте в мріях?

дякую, посміялася))

Ой, там щось на блюз-рок схоже, або соул, чи щось з 60х-80х, ’приходьте’ як буде нічого робити

Я з приятелем, можна?

Звісно! Там і мої будуть)

Автор, я така ж. Але зараз працюю в центрі, де колегами є психологи, трохи читаю плюс проходжу психотерапію.
Прямо психолога/психотерапевта про це не питала, але розумію, що це швидше шкідливо, ніж навпаки, принаймі в моєму випадку.
Це, звичайно, краще і корисніше ніж нав´язливі думки. Але мозок здатен будь які думки, як тривожні страхи, так і мрії сприймати як те, що вже з нами відбувається. Відповідно, те чого намріяли, того добиватися вже не потрібно. Тобто особисто в моєму випадку, поки я собі намріюю уявну реальність, мої умовні внутрішні ресурси і зусилля ідуть не туди. Умовно як заради батареї розсіюється та іде на підтримку непотрібних програм/додатків, в краще б його використати в позитивному руслі. Принаймі поки я мрію, то в реальному житті в мене застій і нічого не відбувається, хоча це і самозахист від реальності.

Це захисний механізм. Не відхилення, але каже про те, що щось у житті не ок. Ви про це як раз і написали – забагато стресу