Мами, як витримуєте навчання в школі

Вы- маЦЬ года.
Ма а не должна пояснять ребенку то,что ребенок не понял в школе!
Плевать на того ребенка! Пусть сам. Не понимает- его проблемы.
Станет двоечником( потому,что мать ничего не должна ребену. Только склепать ребенка и выплюнуть)- плевать!
Главное потом,когда Машка станет старой и попросит хлеба у сына - двоечника...сынок ей ответит:’ты наплевал на меня в детстве,а я в твоей старости плевать на тебя хотел’...
Рассказ о том ,что у вас богатырское здоровье и вы что лет на своих ногах проживаете....увольте меня.

Дивно, ви же в нуш.
Хоча навіть без цього. Можна зацікавити і навчити за ініціативи дитини, а можна навчити так, щоб дитина вважала, що це ваша особиста потреба/мулька/бзік, а не її.

та хз) судя по истерике автора во 2-м классе) я и в младшей школе не скажу что особо напрягалась) если что не понятно было-да, могла обьяснить, на этом все

Прийміть заспокійливе

Ви все правильно робите, що намагаєтеся допомогти дитині 7 -8 років.Потерпеть хоч початкову школу.Не слухайте тих брехух- це зона відповідальності дитини.
Десь в 7- му класі полегшає.

Ви занадто залучені у навчання дитини. Ваша задача виховати у дитини цінність знань, а не контролювати, пояснювати, виконувати завдання. Правда, це робиться з дитсадка зазвичай.

Ви все правильно робите, що намагаєтеся допомогти дитині 7 -8 років.Потерпеть хоч початкову школу.Не слухайте тих брехух- це зона відповідальності дитини.
Десь в 7- му класі полегшає.

В дитсадку не має домашніх

автор, в мене старший в 7. Я його вже не чіпаю, бо все рівно не можу проконтролювати. Але є система заохочень і покарань фінансових, то вчиться гарно. Але це гарно теж незрозуміло, він розумний, але ледачий. То я думаю, може в його школі не сильно вимогливі, хз. Бо домашні він робить швидко.

Молодший в 2 класі, то я реально як цербер ввечері, без гав-гав за уроки не сяде. Але найважче - це не уроки, а розбудити вранці і вкласти ввечері.

Чоловік служить, я з ними одна, після роботи хочеться відпочинку, а не уроки робити. То я просто чекаю, коли вже літні канікули))
Тримайтесь, в середній школі має бути легше)

Хіба цінність навчання і знань втілюється виключно в домашці?
До речі, дисципліна і відповідальність також прямо впливають на шкільне навчання. Оці всі щоденні посильні обов´язки типу прибрати іграшки, покласти виделки на стіл і помити руки - це теж не просто так.

Могу вам посоветовать найти учителя младших классов, который будет с ребенком доучивать, то что не усвоил в школе. Чтобы не портить нервы и отношения

Дякую, якщо з неї злізу, то розумію, що в 5 му класі вона взагалі нічого сама не зможе.

Спасибо большое

Ні, цінність навчання і знань не втілюється виключно в домашці, але так само дисципліна й відповідальність не формуються автоматично через перелік побутових команд. І от чому в описаній вами ситуації це не працює, а виглядає саме як муштра.
По-перше, знання і навчання — це внутрішній процес: цікавість, розуміння, вміння думати, ставити запитання, шукати зв’язки. Домашка може бути інструментом, але не маркером цінності освіти. Так само й побутові дії — це інструменти організації життя, а не автоматичні “вакцини” від безвідповідальності.

По-друге, дисципліна, яка реально працює, виникає тоді, коли дитина розуміє сенс дії і має внутрішню мотивацію. А коли щоденні “помий руки”, “прибери”, “поклади виделки” тримаються виключно на контролі дорослого, це не відповідальність, а зовнішнє управління. Як тільки контроль зникає — зникає і дія. Це ключовий маркер:
якщо перестати муштрувати — ніхто нічого не робить.
Отже, навички не інтеріоризовані, вони не стали “моїми”.

По-третє, муштра не вчить самостійності, вона вчить покори або униканню. Дитина не думає: “я це роблю, бо так правильно / зручно / логічно”, вона думає: “щоб відчепились” або “щоб не сварили”. Це прямо протилежно відповідальності.
Відповідальність — це дія без наглядача, а не під його тиском.

По-четверте, постійне нав’язування “корисних” дрібних обов’язків без вибору і пояснення сенсу часто формує не дисципліну, а вивчену безпорадність або пасивний опір. Зовні все ніби працює, але ціною стає відсутність ініціативи: дитина нічого не робить сама, бо звикла, що її життя — це список команд.

І головне: цінності не передаються через контроль, вони передаються через приклад, діалог і поступове передавання відповідальності. Коли ж дорослий тримає все на муштрі, він фактично визнає: без нього система не існує. Це не виховання, це ручне керування.
Тому так — у цій логіці ви не формуєте ні відповідальність, ні дисципліну.

Ви просто безперервно тримаєте дитину в режимі виконання наказів. І саме тому варто лише зупинитись — і “ніхто мити нічого не буде”.

Автор, щоб мати результат, ви мусите тримати на контролі процес хоча б 2-3 роки, а може й довше
Так завжди було
Навіть у найкращих школах і з найкращими дітьми

Мої здали зно/НМТ на 190-200 балів без репетиторів
Але молодша школа, це був час контролю і я навчала їх вчитися
І так майже з усіма успішними дітьми

Ок, припустимо і як це змінити, щоб це не був список команд?

Я не розумію як навчити вчитися не стоячи з ’ палкою ’

Всяк бути не залученою, якщо я вчила її читати і писати, це вже була передумова для вступу у перший клас.

От і я думаю про заохочення і про мотивацію, напевно з старшими це легше працює. Ви молодець, що справляєтесь з двома і що вони Вас слухаються Постараюсь теж не здаватись і не киснути, почитаю може ще літературу як навчити дитину вчитись.Теж дуже чекаю на літні канікули Успіхів Вашим діткам

По-перше, щоб це перестало бути списком команд, дорослому потрібно змінити не форму слів, а логіку взаємодії. Команди працюють лише доти, доки дорослий постійно поруч і контролює. Для дитини другого класу це вже глухий кут: вона фізично здатна пам’ятати правила, але не здатна нести відповідальність за те, що дорослий тримає у своїх руках. Тому замість постійних вказівок мають з’явитися чіткі й стабільні домовленості: не “зроби зараз”, а “у нас так заведено”. Коли правило проговорене один раз і не змінюється щодня, воно поступово переходить у звичку, а не в боротьбу за владу.
По-друге, обов’язки мають бути не предметом наказу, а частиною причинно-наслідкової логіки. Дитина миє руки не тому, що їй сказали, а тому що без цього дія не продовжується: їжа чекає, гра не починається, мультик не вмикається. Тут важливо, що дорослий не свариться і не тисне — він просто послідовний. Саме послідовність, а не емоції, формує відповідальність у цьому віці.
По-третє, відповідальність не виникає без права вибору. Другокласник ще не може вирішувати, робити чи не робити, але вже може вирішувати коли і як. Коли дитині дають вибір у межах обов’язку — зараз чи за десять хвилин, самостійно чи з таймером — зникає опір. Обов’язок залишається, але контроль перестає бути зовнішнім.
По-четверте, дуже важливо реально передати зони відповідальності, а не декларувати їх. Якщо це “твій рюкзак” або “твій стіл”, то дорослий не переробляє мовчки і не рятує від кожного наслідку. Поки мама поправляє, нагадує і доробляє — відповідальність формально дитяча, а фактично мамина. Відповідальність починається там, де дорослий дозволяє побачити результат власних дій.
По-п’яте, варто змінити акцент із слухняності на усвідомлення. Коли хвалять не за те, що “послухалась”, а за те, що сама згадала, спланувала, впоралась, у дитини формується відчуття компетентності. Вона починає діяти не для того, щоб уникнути тиску, а тому що відчуває себе здатною керувати своїм життям у межах віку.
І нарешті, важливо прийняти, що на початку стане гірше. Дитина перевірятиме межі, забуватиме, саботуватиме. Це не означає, що метод не працює. Це означає, що дорослий перестав муштрувати, і дитина перевіряє: чи відповідальність справді тепер її, чи це тимчасова пастка. Саме в цей момент послідовність дорослого вирішує все.
Таким чином, перехід від команд до відповідальності — це не “менше вимагати”, а інакше будувати правила: стабільні, логічні, з вибором у межах і без постійного контролю. Муштра тримається на страху втратити контроль, а відповідальність — на зрозумілих правилах і довірі.

Дякую велике за роз´яснення, мабуть цьому переходу від команд до відповідальності потрібно приділити багато часу, щоб отримати результат, а в мене його катастрофічно не вистачає, тому все роблю за дитину.Інакше все робиться дуже довго, або неналежним чином.В мене не просто страх, а реальна паніка, що все ось ось рухне, якщо вчасно не встанемо, якщо вчасно не одягну дитину і вчасно не вийду з дому.Коли дитина була маленька, то в мене було зірвано купа зустрічей і домовленостей із за того, що дитина сама не хотіла вдягатись. До сих пір відчуваю цей стрес.