Мами, як витримуєте навчання в школі

Дякую велике за роз´яснення, мабуть цьому переходу від команд до відповідальності потрібно приділити багато часу, щоб отримати результат, а в мене його катастрофічно не вистачає, тому все роблю за дитину.Інакше все робиться дуже довго, або неналежним чином.В мене не просто страх, а реальна паніка, що все ось ось рухне, якщо вчасно не встанемо, якщо вчасно не одягну дитину і вчасно не вийду з дому.Коли дитина була маленька, то в мене було зірвано купа зустрічей і домовленостей із за того, що дитина сама не хотіла вдягатись. До сих пір відчуваю цей стрес.

Ещё могу добавить, даже самому супер ответственному и мотивированному ребенку нужны хорошие учителя. В 9 классе сменилась учитель математике, и уже в сентябре мне ребенок сказала- так не пойдет, нужен репетитор. И сама кстати себе его нашла. Хоть математика и не ее конек, но оценки хорошие, главное,что она все понимает, но это не заслуга учителя школьного, а именно репетитора. В математике нельзя отстать. Догнать сложно. Ну и сейчас она вообще ушла на семейное, потому что полдня в зно хабе занятия.

Ви занадто залучені у навчання дитини. Ваша задача виховати у дитини цінність знань, а не контролювати, пояснювати, виконувати завдання. Правда, це робиться з дитсадка зазвичай.

У мене бува план.

Зараз перекину його вам. З телеграмму.
Може допоможе

1. **Визначте зони жорсткого контролю.**

Ранок, вихід з дому, школа, лікарі, дедлайни — це «червоні зони». Тут ви маєте право командувати, поспішати і робити за дитину. У цих точках відповідальність не формується, і це нормально. Головне — перестати себе за це звинувачувати.

2. **Оберіть одну безпечну зону.**
Лише одну дію, де немає ціни за повільність: підготовка одягу з вечора, збирання рюкзака не вранці, прибирання столу після вечері. Не розширюйте список. Однієї зони достатньо.

3. **У безпечній зоні не рятуйте.**
Дайте процесу йти так, як він іде: повільно, криво, неідеально. Ви втручаєтесь лише при реальній небезпеці, а не для «щоб було швидше». Це тренування не для дитини, а для вашої нервової системи.

4. **Використовуйте одну фразу-якір.**
Наприклад: «Це твоя частина, я поруч, але не роблю замість тебе».
Без пояснень, моралей і додаткових слів. Чим коротше — тим менше тривоги.

5. **Коли хочеться зробити самій — пауза 60 секунд.**
Не змушуйте себе терпіти довго. Просто зупиніться на хвилину. Часто цього достатньо, щоб паніка спала і ситуація не зруйнувалась, як прогнозує мозок.

6. **Фіксуйте не результат дитини, а факт, що світ не впав.**
Не «вона молодець», а «нічого страшного не сталося», «ми впорались», «я витримала». Це поступово переписує старий досвід, де контроль = виживання.

7. **Дозволяйте собі “відкати” без самокритики.**
Якщо сьогодні ви знову все зробили за дитину — це не провал. Це сигнал, що ресурсу було мало. Відповідальність дитини не може рости швидше, ніж стабілізується ваша тривога.

8. **Головний орієнтир — не ідеал, а стабільність.**
Ваше завдання не виховати “правильну” дитину, а щоб система жила і не ламала вас. Якщо вам спокійніше — це вже рух у правильний бік.

Всяк бути не залученою, якщо я вчила її читати і писати, це вже була передумова для вступу у перший клас.

Я,теж вчила читати і писати. Ніколи з дитиною не робила уроки. З першого класу. Іноді допомагала в написанні рефератів, коли сам просив у молодшій школі. Чи то разом віршик вчили - теж сам просив. Але цих випадків на пальцях перерахувати. Зараз в 10 класі фізмату. Що йому там задають і що він робить - не знаю. Тільки іноді заглядаю в е-школу.
А ви сама на себе ярмо вдягли.

Я,теж вчила читати і писати. Ніколи з дитиною не робила уроки. З першого класу. Іноді допомагала в написанні рефератів, коли сам просив у молодшій школі. Чи то разом віршик вчили - теж сам просив. Але цих випадків на пальцях перерахувати. Зараз в 10 класі фізмату. Що йому там задають і що він робить - не знаю. Тільки іноді заглядаю в е-школу.
А ви сама на себе ярмо вдягли.

Моя в 7 класі фізмату. Не слід порівнювати цих дітей з першокласниками. Це величезний труд дитини+вчителів+батьків вкласти ці знання тільки, щоб туди вступити. А далі вже звичайно ніхто нічого не знає. Бо в дітей є свої групи з вчителями/дітьми/дз. І давайте будемо відвертими. В фізмат ліцеях діти ’відбірні’ і навіть там такі відповідальні, як Ваш, які з першого класу ’самі все’ навіть не половина))

Мабуть Вам не прийшлось в молодших класах дитини переїжджати із за війни багато разів, а для дитини дуже важлива стабільна рутина кожного дня і чітке правило

Ну ви лише рік провчилися, скільки разів ви переїжджали?
Таке враження, щоб тепер не сталося, все будуть на війну списувати.

Ну не знаю, що там батьки можуть робити, в фізматі? І так, мій не відмінник. І не треба. Є предмети, які він любить, і по яких 10-11, і є ті, на які він відверто забив.
Але. Все одно поверніться і перечитайте мій допис. З самого початку моя дитина пішла у звичайну школу, де вчився сам. Саме в молодшій школі визначилися, що математика йому більше подобається і він ходив на підготовчі з 5 класу. Те ж сам. Я запропонувала, дитина погодилася. Так і ходив. Про уроки в молодшій ви спеціально пропустили?
І так, я багато з дитиною займалася з ’пелюшок’. Звісно ж, все в ігровій формі, дитині завжди це було цікаво. Чи то читати в 5 років, чи то рахувати в 3. Я була поруч і заохочувати як могла, чи то ми рахуємо сходинки, чи то вивчаємо букви з назви іграшкового магазину.