Девочки, я тут уже сто раз описывала свою ситуацию. Мне пишут ищите работу в другой сфере. В силу отсутствия у меня скиллов, опыта работы хорошего, возраста и плохой ситуации на рынке труда в Англии где я сейчас и в Украине думаю, что моя ситуация безнадежна. Иногда мне кажется, что если я бы осталась в Украине может бы уже погибла бы от дрона или ракеты и все равно бы умерла рано или поздно бы
показать весь текст
9
3
3
1
83
3
Иди к психиатру получи наконец лечение
А потом переучись хоть на кого-то
Маникюр можно делать и нормально жить
Кексы печь да что угодно
И жить счастливо
С учётом депрессии и проблем с головой не стоит выбирать профессию, где это может стать проблемой
Например педагог или воспитатель
А потом переучись хоть на кого-то
Маникюр можно делать и нормально жить
Кексы печь да что угодно
И жить счастливо
С учётом депрессии и проблем с головой не стоит выбирать профессию, где это может стать проблемой
Например педагог или воспитатель
В Англии моя подруга работает в доме престарелых. Подаёт еду, убирает посуду, выполняет мелкие поручения и ещё работает на уборке в школе по вечерам. Особо не уработанная. Строгий регламент обязанностей. На жизнь хватает. Ищите. Работа есть.
1
Вы не будете так драматизировать, у вас сейчас катастрофизация по любому поводу. Таблетки снимут тревожность.
Так ваша ситуація безнадійна. Відсутність роботи це майже як четверта стадія раку. Ви помираєте щоденно. Щодня ближче до кінця. Що далі?
Нічого не світить ні сьогодня, ні завтра, ні післязавтра і що далі, автор? Цю жуйку можна жувати нескінченно. Прийняли факт, нічого не світить. Що робите далі?
Скільки того життя залишилось, авторе. Сприймайте це як гру. Ну не получилось, ну та й не получилось. У вас високі вимоги до життя і до себе. У мене неділю назад знайома пара середнього віку померла за дуже тупих обставин. В регіоні де вони могли померти хіба що від глибокої старості. В любий момент нас можуть забрати. Не варто занадто серйозно сприймати ці всі невдачі
Хай зайде вже нарешті в цю катастрофу, впаде на дно, вирве волосся, зайде в кут, що завгодно..і прийме нарешті своє життя. Щоб зробити бодай щось окрім нескінченних тем на порадниці.
Та да. Меня больше всего смешат рассказы про возраст, что поздно учиться в 28. Я поменяла профессию и выучилась в 39 лет. С тех пор, даже если хочу отдохнуть на пособии, мне названивают рекрутеры, вообще нет проблем с поисками работы.
2
У меня, кстати, тоже депрессия и склонность к катастрофизации, мне сложно решать проблемы, но я сижу на антидепрессантах, лечусь у психотерапевта, и могу нормально функционировать, хожу на работу.
мы ж не инкубаторские, не все экстраверты и легко сходятся с людьми, а это основа для выживания в чужой среде
Так і я вас розумію. Навіть бути спокійним ніким, не так страшно як все життя прожити душнілою. Можна задоволення отримати від чого завгодно, але ні, людина упивається власними недоліками, провалами і невдачами. Такий собі душевний мазохізм, з демонстрацією власних страждань. -Подивись всесвіт, я твоя жертва, ніхто більше не страждає так як я.... 
Его роздуте до гігантських розмірів.
Его роздуте до гігантських розмірів.
Я вообще не экстраверт. Для меня проблема, даже позвонить кому-то. Я научилась работе с компьютерными программами, а с людьми, особенно клиентами, я не общаюсь.
Може порівняємо рівень смертності від війни, рівень стресу, рівень навантаження на здоров´я, умови в Англії і Україні? Людина молода, здорова (умовно) намагається будувати життя. Може варто діяти? Написати план, можливості які існують і щось намагатись втілити в життя? Не виходить за кордоном, повертайся будуй тут. Що змінює постійне, публічне вивертання нутрощів?
думаю, это крик о помощи одинокого человека, потерявшего ориентиры и не имеющего адекватной поддержки.
Я просто делала, а не искала отговорки, почему это невозможно. Никаких психических ресурсов не было и нет. Все на антидепрессантах и нейролептиках, при нервных срывах.
если нечем помочь, то можно хотя бы не закидывать камнями и не плевать свысока, жизнь непредсказуема, неизвестно насколько ваша психика крепка и жизнь гладка
Ви навіть не уявляєте що мені доводиться переживати щодня. Саме тому я із задоволенням поміняюсь з автором нашими життями. Тільки в моїй шкірі вона накладе на себе руки завтра. І об´єктивно ниють, стогнуть, плачуть на людях ті, хто проблем серйозних не мають і не мали. Зараз така величезна кількість людей, які переживають реальне горе, що читаючи автора, в мене око починає сіпатись. Не жалійте, дайте їй впасти на дно. Своєю жалістю ви продовжуєте її перебування на цій сцені.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу