Как же бесят эти ролики «мы покидаем США»…

Як мене вкурвлює це лицемірство. Війна триває з 2014(!) року. Захоплено безліч населених пунктів Луганської, Донецької областей. Тисячі людей без житла, багато хто пережив катування і арешти кадирівцями. Щось я не спостерігала мільйонів українських біженців за кордоном в період 2014-2022 років. Чомусь після 2014 року війна лякала мізерний % населення, який переважно залишився в Україні. А після 22 року змінилося те, що низка країн надала прихисток і грошову допомогу просто за фактом наявності українського паспорта. З´явилася шарова можливість пожити за бугром — та 80% українців тільки мріяти могли потрапити в Канаду, США, Швейцарію, або просто пожити в країнах ЄС довше за нещасні пару місяців. Така халява, таке вікно можливостей!
Як я волаю, коли мені хтось затирає про бідолашних біженців від війни. Це ті бідолашні, що бігли з Академмістечка чи з Подолу? Поздавали квартири за 500$+ і побігли, нещасні, страждати від наслідків війни, котру бачили аж декілька годин 24.02.2022.
Переважна більшість недобіженців — не іммігранти, прости Господи, не постраждали від війни, а звичайні хитрозроблені шукачі халяви. А халява рано чи пізно закіняується. Це раз. А друге: якийсь викривлений світ, де з´їб*атись — означає бути відважним (що, бл*?) і сміливим, а залишились і реально вирішувати проблему, котра спіткала всю націю, — це, виявляється, ’небажання виходити з зони комфорту’, або яку ще маячню мені тут наригають

Як мене вкурвлює це лицемірство. Війна триває з 2014(!) року. Захоплено безліч населених пунктів Луганської, Донецької областей. Тисячі людей без житла, багато хто пережив катування і арешти кадирівцями. Щось я не спостерігала мільйонів українських біженців за кордоном в період 2014-2022 років. Чомусь після 2014 року війна лякала мізерний % населення, який переважно залишився в Україні. А після 22 року змінилося те, що низка країн надала прихисток і грошову допомогу просто за фактом наявності українського паспорта. З´явилася шарова можливість пожити за бугром — та 80% українців тільки мріяти могли потрапити в Канаду, США, Швейцарію, або просто пожити в країнах ЄС довше за нещасні пару місяців. Така халява, таке вікно можливостей!
Як я волаю, коли мені хтось затирає про бідолашних біженців від війни. Це ті бідолашні, що бігли з Академмістечка чи з Подолу? Поздавали квартири за 500$+ і побігли, нещасні, страждати від наслідків війни, котру бачили аж декілька годин 24.02.2022.
Переважна більшість недобіженців — не іммігранти, прости Господи, не постраждали від війни, а звичайні хитрозроблені шукачі халяви. А халява рано чи пізно закіняується. Це раз. А друге: якийсь викривлений світ, де з´їб*атись — означає бути відважним (що, бл*?) і сміливим, а залишились і реально вирішувати проблему, котра спіткала всю націю, — це, виявляється, ’небажання виходити з зони комфорту’, або яку ще маячню мені тут наригають

А если бы жителей Академгородка или Подола постигла также участь, что и людей из городов Буча и Ирпень и они увидели бы войну дольше чем 2 часа, они бы тогда имели право быть беженцами в ЕС, Америке и Канаде?Или достойны беженства только мертвые и убитые на войне?

И как вы решаете проблему? Что именно делаете? Только не надо про налоги и т. д, их все платили или не платили в зависимости от хитрожопости и до войны.

А если бы жителей Академгородка или Подола постигла также участь, что и людей из городов Буча и Ирпень и они увидели бы войну дольше чем 2 часа, они бы тогда имели право быть беженцами в ЕС, Америке и Канаде?Или достойны беженства только мертвые и убитые на войне?

Я точно не зобов´язана вирішувати проблеми біженців, сидячи під шахедами просто зараз, і, як я відчуваю, скоро залишившись без світла. Чому бідосі не повернуться вирішувати проблеми країни, котра надала їм паспорт, котрий дозволяє просто за фактом його наявності просити весь світ про допомогу, — це питання

Подождите, при чем тут беженцы? Напомню вы писали ’..реально вирішувати проблему, котра спіткала всю націю..’ Как вы лично решаете проблемы Украины?

Я залишаюсь в Україні, всі мої ресурси витрачаються саме тут (це більше 80к$ за останні 4 роки тільки на нерухомість). За 50 тисяч я купила квартиру в Києві, котрий, як тут пишуть, пустий і котрий мали захопити за 3 дні. Інше пішло на ремонт. Окремі витрати на свою родину я не рахую в цю суму. Уже один цей факт робить мене кориснішою для країни в війні, ніж 99,99% українців за кордоном.

Вы это все делаете для себя, не пошли родину защищать, не задонатили эти 50 тыс на армию, о чем речь вообще. Смешно.))

Я ще на Порадниці не відзвітувала, скільки задонатила. Ви сперечаєтеся з тим, що людина, котра залишається в країні, є потенційним волонтерським, медичним, мобілізаційним ресурсом, нічим не корисна державі?

А чего не перейти в реальный ресурс и не поспособствовать окончанию войны?

Цікаво, ви пишете з окопу чи з німецького дивану? Маніпуляції залиште при собі. Явно щось заворушилося всередині, якщо бажаєте мені піти на фронт в обмін на мої справедливі слова щодо ’біженців’ у США 🙃

Як мене вкурвлює це лицемірство. Війна триває з 2014(!) року. Захоплено безліч населених пунктів Луганської, Донецької областей. Тисячі людей без житла, багато хто пережив катування і арешти кадирівцями. Щось я не спостерігала мільйонів українських біженців за кордоном в період 2014-2022 років. Чомусь після 2014 року війна лякала мізерний % населення, який переважно залишився в Україні. А після 22 року змінилося те, що низка країн надала прихисток і грошову допомогу просто за фактом наявності українського паспорта. З´явилася шарова можливість пожити за бугром — та 80% українців тільки мріяти могли потрапити в Канаду, США, Швейцарію, або просто пожити в країнах ЄС довше за нещасні пару місяців. Така халява, таке вікно можливостей!
Як я волаю, коли мені хтось затирає про бідолашних біженців від війни. Це ті бідолашні, що бігли з Академмістечка чи з Подолу? Поздавали квартири за 500$+ і побігли, нещасні, страждати від наслідків війни, котру бачили аж декілька годин 24.02.2022.
Переважна більшість недобіженців — не іммігранти, прости Господи, не постраждали від війни, а звичайні хитрозроблені шукачі халяви. А халява рано чи пізно закіняується. Це раз. А друге: якийсь викривлений світ, де з´їб*атись — означає бути відважним (що, бл*?) і сміливим, а залишились і реально вирішувати проблему, котра спіткала всю націю, — це, виявляється, ’небажання виходити з зони комфорту’, або яку ще маячню мені тут наригають

Не обов´язково вирішувати цю проблему. Знаєте, у людей одне життя і вони самі вирішують, як їм вчиняти і ці всі обмеження, відключення світла, води, опалення, втрата здоров´я, втрата можливості навчатися дітям, то ніхто не оцінить - ні держава, ні хтось інший. Тоді для цього це?
І що робити з майном, то це теж право людей, хочуть здають в оренду, хочуть продають. Це їх справа, що з ним робити, як і де їм жити.

Да я не строю из себя ценный будущий ресурс.

Так закордоном теж безліч обмежень, починаючи з права працювати. Не всі знають англійську, не всі країни мають її як основну. А скільки проблем з орендою, з інтеграцією. Я це пишу з власного досвіду, бо жила закордоном ще студенткою. У мене одне питання: де ті налякані війною були до 2022 року? Коли так страшно, в будь-який момент може напасти ворог, то якби нелогічно залишати дітей в країні і самим щось будувати там. Але ж ні, мільйони українців рванули за бугор тільки коли країни стали надавати прихисток і виплати. Щось до 22 року нічого не лякало, а після 24.02 жителям Львова, Ужгорода, Києва закортіло пожити за бугром. Я прям уявляю, як військові, котрі просто зараз на фронті, теж би вирішили, що їхнє життя чомусь цінніше і тупо звалили би з позицій. Штурмували би тоді чоловічки оті боягузливі, котрі в Європах та Америках ховаються, посадки уже в складі російської армії, бо вона би дійшла до кордонів інших країн дуже і дуже швидко в разі поразки України. Боягузи, котрим тільки власна срака важлива, це взагалі космос для мене