Як вийти з ролі жертви і перестати обслуговувати дорослого інфантила?

Тут є зовсім свіжа моя тема, де хвора я побігла в аптеку купувати чоловікові ліки при його повному пофігу на те, що хвора і я, і дитина - врешті на мене ж наорали, бо я кончена і купила не так і т д.
Це лише одна з сотні ситуацій, які підтверджують те, що чоловік гарно влаштувався і я як лошара і коняка тягну все. Розумію, що тут велика моя вина, бо я це на себе нагрузила сама.
Ще велика профдеформація, що чоловік режисер рекламних роликів, а я довгі роки була продюсером цих знімань ну і заодно всі забаганки пана режисера: замовити їсти на знімальний майданчик, купити ліки, щось ще. Він роками розслаблявся, бо я є і все закрию. А потім народилась дитина, я втомлена, закручена, працюю, не вистачає часу на себе і ця модель життя перенеслась на сімʼю, де я просто функція. Людина не допускає думки, що є інше, ніж обслуговувати його, що я хворію теж, втомлююсь і родина це не там, де ти тільки робиш, а для тебе - ніколи і нічого.
І зараз коли я не дозволяю сісти на голову і намагаюсь виставити кордони, наприклад відмовляюсь бігти в аптеку, з аргументом, що він іде до товариша і по дорозі може взяти, починаються образи і маніпуляція почуттям провини. Типу така я погана. Я розумію, що якщо дозволю цьому почуттю на мене вплинути і поведусь, то на мені поїдуть і далі.
А це або повне вигорання або розлучення.
Які є способи повернути відповідальність чоловікові за своє життя і зняти з себе функціонал коня, з урахуванням, що спільна робота нікуди не ділась?
Або просто змиритися з тим, що ми живемо під одним дахом, але кожен сам за себе…