Мальчун-задирун• 13 мая в 22:18
Микола Курчик – людина-легенда, багатолітній політичний в’язень комуністичного Г
,,Щоб я був останнім українцем на землі, який власною волею заплатив за те, щоб Україна була вільною".
13 травня 1924 року народився Микола Курчик – людина-легенда, багатолітній політичний в’язень комуністичного ГУЛАГу, двічі засуджений радянською владою до розстрілу. Загальна судимість сягнула 75 літ , відбув в лагерях більше 31 року ! Проте повернувся додому живим та нескореним. Система не вбила у ньому того найціннішого, що мав і чим дорожив, – любові до України.
Народився Микола Якович Курчик в с. Адамівка Березнівського р-ну Рівненської обл. (за Польщі – Людвипольської ґміни).
З хліборобської родини. Мати, Демчук Софія Андріївна (1900 – 1977), родом з с. Невірків. Батько, Яків Антонович Курчик (1897 – 1984), з с. Адамівка, купив 1933 р. в німецького колоніста хутір за півтора кілометра від с. Харалуг, який назвав Надія. Микола закінчив польську семикласну школу в с. Великі Межирічі. Ще два роки ходив у совєцьку школу. На екзамені з предмета «конституція» запитав, чому УРСР не виходить з СРСР. Одержав «двійку», документа про 9-річну освіту не видали. Повернувся на хутір до батька. За завданням ОУН у 1941-43 рр. викладав історію в школі сусіднього села с. Колóверти.
За німецької окупації Микола став активним членом підпільної молодіжної організації «Січ». Влітку й восени 1943 р. пройшов тримісячний військовий, медичний і пропагандивний вишкіл при штабі «УПА-Північ», який дислокувався на Харалузьких хуторах, вступив до ОУН. Штабом керував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Бував тут і отаман «Поліської Січі» Тарас Бульба-Боровець. 14 січня 1944
Микола Курчик склав присягу на вірність Україні. Вибрав псевдо «Верниволя». Пішов у підпілля під фальшивим паспортом з р. нар. 1928-м – щоб не призвали в Совєцьку Армію.
13 травня 1924 року народився Микола Курчик – людина-легенда, багатолітній політичний в’язень комуністичного ГУЛАГу, двічі засуджений радянською владою до розстрілу. Загальна судимість сягнула 75 літ , відбув в лагерях більше 31 року ! Проте повернувся додому живим та нескореним. Система не вбила у ньому того найціннішого, що мав і чим дорожив, – любові до України.
Народився Микола Якович Курчик в с. Адамівка Березнівського р-ну Рівненської обл. (за Польщі – Людвипольської ґміни).
З хліборобської родини. Мати, Демчук Софія Андріївна (1900 – 1977), родом з с. Невірків. Батько, Яків Антонович Курчик (1897 – 1984), з с. Адамівка, купив 1933 р. в німецького колоніста хутір за півтора кілометра від с. Харалуг, який назвав Надія. Микола закінчив польську семикласну школу в с. Великі Межирічі. Ще два роки ходив у совєцьку школу. На екзамені з предмета «конституція» запитав, чому УРСР не виходить з СРСР. Одержав «двійку», документа про 9-річну освіту не видали. Повернувся на хутір до батька. За завданням ОУН у 1941-43 рр. викладав історію в школі сусіднього села с. Колóверти.
За німецької окупації Микола став активним членом підпільної молодіжної організації «Січ». Влітку й восени 1943 р. пройшов тримісячний військовий, медичний і пропагандивний вишкіл при штабі «УПА-Північ», який дислокувався на Харалузьких хуторах, вступив до ОУН. Штабом керував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Бував тут і отаман «Поліської Січі» Тарас Бульба-Боровець. 14 січня 1944
Микола Курчик склав присягу на вірність Україні. Вибрав псевдо «Верниволя». Пішов у підпілля під фальшивим паспортом з р. нар. 1928-м – щоб не призвали в Совєцьку Армію.
3
3
автор
Мальчун-задирун
• 13 мая в 22:19
Після поранення 29 лютого 1944 генерала Ватутіна енкаведисти чинили на Рівненщині облави. 12.03 Миколу впізнав «стрибок» Зіґмунт Жуковський. Енкаведисти схопили його, три дні тримали в Харалузі зв΄язаного на підлозі, місяць тяжко катували у райцентрі Великі Межирічі, але доказів його служби в УПА не здобули. Відвезли в Рівненську тюрму, відтак у Львівську. У вересні 1945 разом з восьмистами підозрюваними юнаками перевезений у м. Біла Церква. Оголосили, що совєцька влада їм пробачила і призиває в армію. Дошкуляли муштра, тяжка праця (косовиця), юнаки буквально сліпли від голоду. Микола врятувався тим, що мама привезла йому грошей на хліб, молоко, пиріжки. Розуміючи, що в Україні його можуть викрити, підкупив писаря, щоб записав його на службу в окупаційних військах у Німеччині. Служив у м. Фюрстенвальде, потім у Берліні.Курчик домовився з колегами з Тернопільщини Миколою Стареправо та Василем Бондарчуком про втечу в американську зону окупації. Знайомі німкені повідомили американцям про їхній намір. 21 січня 1948 р. здалися американській комендатурі.
3
автор
Мальчун-задирун
• 13 мая в 22:19
Але совєцьке командування оголосило по радіо, що троє солдатів постріляли офіцерів і дезертирували. Довірливе американське командування через 6 год. видало втікачів колишнім союзникам.
Військовим трибуналом засуджені до смертної кари, проте оскільки в 1947 страта була скасована, то трьом втікачам присуджено 25 років позбавлення волі. Утримувався в колишньому німецькому концтаборі Заксенхаузен у Берліні, де за часів Райху відбував ув’язнення Степан Бандера. Весною 1949 етапований до концтабору Кінґір у Казахстані.
Потім потрапив у п’ятий норильський табір, що у Красноярському краї Росії. Микола не був покірним в’язнем, тож часто сидів у карцері. Саме там він зустрів звістку про смерть Сталіна.
Весь карцер: «Ура!!!» Наглядачі розлютилися, довго не могли нас заспокоїти і стали стріляти через двері по зеках». Після цього і спалахнуло сумнозвісне Норильське повстання. Бунтівників розстрілювали сотнями… Там куля знову Миколу Курчика оминула. Та покарання за участь у заворушенні отримав не м’якше. Його разом з іншими ув’язненими етапом відправили у Магадан.
Військовим трибуналом засуджені до смертної кари, проте оскільки в 1947 страта була скасована, то трьом втікачам присуджено 25 років позбавлення волі. Утримувався в колишньому німецькому концтаборі Заксенхаузен у Берліні, де за часів Райху відбував ув’язнення Степан Бандера. Весною 1949 етапований до концтабору Кінґір у Казахстані.
Потім потрапив у п’ятий норильський табір, що у Красноярському краї Росії. Микола не був покірним в’язнем, тож часто сидів у карцері. Саме там він зустрів звістку про смерть Сталіна.
Весь карцер: «Ура!!!» Наглядачі розлютилися, довго не могли нас заспокоїти і стали стріляти через двері по зеках». Після цього і спалахнуло сумнозвісне Норильське повстання. Бунтівників розстрілювали сотнями… Там куля знову Миколу Курчика оминула. Та покарання за участь у заворушенні отримав не м’якше. Його разом з іншими ув’язненими етапом відправили у Магадан.
2
автор
Мальчун-задирун
• 13 мая в 22:20
У березні 1954 викрив стукача Карташова, якому в’язні винесли смертний вирок. Хоч Курчик особисто не брав участи в ліквідації донощика, проте Магаданський суд засудив його до найвищої міри покарання, яку через півтора місяці замінили на 25 років ув’язнення в таборах особливо суворого режиму. Попри реформу режиму у 1961 Зубово-Полянським судом визнаний як особливо небезпечний рецидивіст. В таборахпознайомився з Петром Дужим, Григорієм Пришляком, Володимиром Горбовим, Володимиром Романюком, Михайлом Сорокою, Антоном Олійником, Анатолієм Лупиносом, Василем Куком, Левком Лук’яненком, Василем Стусом, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Богданом і Михайлом Горинями, В’ячеславом Чорноволом, митрополитом Йосифом Сліпим та іншими відомими українськими політв’язнями. Українські в’язні принципово розмовляли поміж собою українською мовою, за що постійно потрапляли в неласку до табірного начальства.
2
1
автор
Мальчун-задирун
• 13 мая в 22:21
Звільнений 16 квітня 1979 року . Повернувся до батька, який був важко хворий. До колгоспу принципово не влаштовувався, на іншу роботу не приймали, тому міліція постійно погрожувала новим ув’язненням за дармоїдство. Врешті вдалося отримати працю слюсаря на заводі у місті Корець.Сприяв відновленню церкви в с. Харалуг пограбованої московсько-радянськими окупантами у 1980-х, організував спорудження пам΄ятника на могилі 35 вояків УПА на Гурбах, збирав підписи за заборону Комуністичної партії України, їздив на Свято козацької слави 1990, брав участь у Ланцюгу єднання, агітував священика перейти на українську мову, запропонувавши йому Святе Письмо, одержане з-за кордону. Був членом Української Гельсінкської Спілки. Товаришував з багатьма відомими українськими політв’язнями, зокрема з Левком Лук’яненком.
В часи падіння радянської влади член Української Гельсінської спілки, відтак Української республіканської партії.
Помер Микола Курчик 19 листопада 2013 року, похований на цвинтарі села Харалуг Корецького р-ну Рівненської області.
В часи падіння радянської влади член Української Гельсінської спілки, відтак Української республіканської партії.
Помер Микола Курчик 19 листопада 2013 року, похований на цвинтарі села Харалуг Корецького р-ну Рівненської області.
3
Крию матом страшно• 13 мая в 23:14
А що, вчорашня тема про героїчне повстання в Гулагу не зайшла? Чи це типу планові щовечірні РОЗМОВИ ПРО ГОЛОВНЕ по українські. Подвиги наших пращурів повинні спонукати нащадків до більш патріотичного самознищення?
1
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу
