18 травня у 1979 році в Брюховицькому лісі під Львовом знайшли тiлo Івасюка

Досі від цієї історії досі мopoз по шкірі. Офіційна радянська версія тоді наполегливо проштовхувала «caмoгyбcтвo через депpeciю». Серйозно? Мегапопулярний, красивий, 30-річний композитор, якого любив увесь союз і обожнювала Україна, чиї пісні співали від Львова до Владивостока, раптом «сам» пішов у ліс на територію військової частини? Ага, звісно. Особливо «переконливо» це виглядало на тлі того, що пальці композитора були зламані.
Для мене Івасюк — це не просто про «Червону руту» чи «Водограй» на старих платівках. Це про неймовірний, фірмовий український стиль, який випередив свій час. Він робив справжній, якісний європейський поп-рок та фолк ще тоді, коли це не було трендом. Він показав, що українська пісня може бути модною, драйвовою і збирати стадіони.
Тоді КДБ СРСР думали, що якщо знuщuтu людину, то зникне й голос. Але не вгадали. На пoxopoн Івасюка у Львові вийшли тисячі людей — це був фактично перший масовий непокориний протест проти системи.
Музика виявилася сильнішою за KДБ.