Я вже не вивожу службу чоловіка

Дівчата, хочу поділитися своєю історією. Можливо, хтось зараз живе так само.

Ми з чоловіком разом уже п’ять років. Він прикордонник, і всі наші стосунки припали на війну. Я завжди його підтримувала, їздила до нього навіть у бойові міста, намагалася бути поруч. Але зараз я зрозуміла, що в мене просто більше немає сил.

Моє рідне місто залишилося в окупації. Я залишилася сама з двома дітьми, далеко від дому, без рідних і без підтримки. Чоловіка постійно переводять, тому ми майже не живемо як сім’я. Усі проблеми, хвороби, побут, діти — усе на мені.

Кілька разів ми намагалися переїхати за ним, але це великий стрес для дітей, і вони більше не хочуть змінювати школи та починати все спочатку.

Чоловік часто каже: «Ти сильна, ти впораєшся». Але я вже не хочу бути сильною. Я хочу, щоб мене підтримали. Від постійного стресу я почала втрачати здоров’я й усе частіше думаю: чи нормально взагалі так жити, коли ти постійно сама?

Дівчата, якщо серед вас є дружини військових або ті, хто був у схожій ситуації, поділіться, будь ласка, своїм досвідом. Як ви справлялися? До яких висновків прийшли? Бо я відчуваю, що мої сили вже майже закінчилися.