Он женат, я - замужем..

В таких питаннях поради давати не треба. Кожен сам творить чи руйнує своє щастя. Я теж полюбила одруженого, коли сама збиралась заміж за іншого. Не наважилась щось змінити. І він не наважився. Після мого весілля він поїхав на заробітки за кордон, не бачились кілька років. Зі мною сталась біда - рак. Я взнала про це за день до свого дня народження. Він відчув,що щось не так - вперше за багато років подзвонив, привітав, і просто спитав: ’як ти?’.Розповіла про хворобу. Прилетів літаком наступного дня, привіз гроші зі словами ’хочу, щоб ти жила’. Мене прооперували, все нормально, приїжджав, провідував. Повернувся за кордон. Протям кількох років дзвонили одне одному. Повернувся в Україну. Розлучився (дружина залишилась за кордоном). Якось дзвонить після тривалої перерви і каже, що дуже хоче мене бачити. Між нами більше 200км. Відпросилась з роботи, взяла таксі і поїхала ( грошей потрібних з собою не було, таксисту віддала обручку). Він, виявляється, після автомобільної аварії в лікарні. Пройшло ще років 2, запропонував одружитись. Я знов не наважилась щось змінити. з того часу пройшло років 5. Час не лікує. Не бачимось. Не спілкуємось. Маєм спільних друзів, які зрідка розказують, що все нормально. Мені достатньо просто знати, що він є на цій планеті. Люблю. Вже 19 років.

У мене хороший чоловік,нормальні стосунки, тому й не наважуюсь. З нашої історії це лише вершина айсберга.Ми ще й познайомились цікаво... Дійсно, як в кіно ) Але ж душі не накажеш, кого любити. Теж мрію про хеппі енд, бо лишаються лише мрії.