Ну как так можно к себе относиться? Зачем же умирать?

Знаете,что Ваша жизнь принадлежит еще и Вашей доченьке и Вы не вправе так думать эгоистично.Честно и меня тоже иногда посещали мысли,но как появился сыночек,то я очень боюсь смерти.Если что то заболит,я бегу к врачу не из за себя,а из за того,что некому оставить ребенка,не дай Боже что то со мной.Вы мама и Ваш ребеночек кроме Вас будет кому то так нужен,за него смогут так переживать и няньчить и целовать как родная мама?ГОните дурные мысли прочь,я Вас умоляю!!!!

Що у Вас все є? Якщо немає миру в душі - значить нічого не має, можна весь світ завоювати, а себе при цьому втратити. А може Господь Бог тому Вас не забирає, що у Нього на Вас окремі плани? Ви і мама і дружина - по логіці їм потрібна, імхо. Якщо вірите в Бога, то хіба не знаєте, що найбільший гріх (який, не дай Бог позначиться й на дітках) - це суїцид, самогубство? Ходіть в церкву, моліться, щоб Вас ці думки покинули - життя це дар від Бога, навіть онкохворі надіються до останнього на одужання і прагнуть жити, і не зважаючи на біль і муки живуть і боряться, а Ви, з неіснуючими проблемами боротись не хочете. Це якась параноїдальна нав´язлива думка в Вашій голові - Ви говорили про неї чоловікові чи комусь з близьких (не мовчіть, скажіть, щоб рідні змогли допомогти, порадити, підтримати, просто знати про проблему Вашу, а то, не дай Бог, в якийсь момент, щось Вас переклинить - і пиши пропало).
Бажаю Вам духовного одужання, віри і Божої допомоги - без неї ніяк )))