Близнюкам Артему і Давиду Бойкам потрібна допомога! У хлопчиків ДЦП
Администрация сайта Kidstaff не собирает пожертвования на благотворительность и не несет ответственность за действия или бездействия автора объявления, родителей ребенка, волонтеров и любых других лиц, причастных к сбору пожертвований. Администрация сайта Kidstaff не проверяет подлинность предоставляемых документов, не контролирует приход и расход средств по сбору. Любые пожертвования совершаются посетителями сайта Kidstaff исключительно по своему собственному желанию, осознавая значение своих действий. Звертаюся до вас з проханням про допомогу,з великою надією,що ви зможете допомогти моїм дітям. на 11.12.17 р. назначено лікування,яке коштує 55000 грн в міжнародній клініці відновного лікування. Дуже важко знайти допомогу для таких підрощених діток.Важко пояснити,що по віку вони великі,а по розвитку як малесенькі дітки і все в нас дуже повільно проходитьЇ.Моі діти маленьки борці,яким дуже потрібна допомога. У мене двоє хворих діток і вдвічі важче,бо сума на лікування велика. Вже просто руки опускаються,бо неможливо дивитися на дітей,яким можна допомогти,а коштів на це немає. Ось тут є перевірена інформація минулорічна (тільки змінився номер карточки) Карточка ПриватБанка 5363 5420 1757 0525 ( на ім*я мами хлопчиків Бойко Любов Миколаївни)
Ось маленька історія про моїх хлопчиків. У хлопчиків-близнят Артема і Давида Бойко- дитячий церебральний параліч, аплазія правої нирки (по одній нирці у кожного хлопчика), загальне недорозвинення мови важкої міри,. Ми відчайдушно боремося, щоб вони могли красиво ходити, говорити, розвиватися. Дітки дуже стараються, і у них є успіхи! Те, що більшості діточок дається просто так, дарма, від природи, для моїх синів є подвигом.Ці маленькі плечі винесли і пережили вже таке, що не всякий дорослий витримає. Хлопченята народилися передчасно, шестимісячними, з множинними крововиливами в мозок. Вони не мали жодного природженого рефлексу, які є у усіх діточок, не подавали ознак життя і годувалися через зонд. Усупереч усім прогнозам лікарів, що Артем і Давид ніколи не зможуть ходити, говорити, чути і навіть тримати голову,ніколи не скажуть слово ’мама’ і ніколи не зроблять мене щасливою,- ми добилися вже дуже багато чого. Всі лікарі просили нас залишити дітей,які не подавали признаків життя,і жити далі без них.Казали,що діти будуть лежачими і це лише тягар на все життя.А я взяла ці маленькі комочки,принесла додому і почала боротися за їхнє місце в цьому житті. Так,мені дуже важко.Так,я потребую допомоги,бо всі ресурси вичерпані,але я не зупиняюся. Я знаю,що світ не без добрих людей і люди,прочитавши нашу історію, обов*язково захочуть допомогти моїм хлопчикам. Дуже важка,щоденна праця, правильне лікування, бажання стати краще примушує нас постійно боротися і доводити, що не можна ставити хрест на таких дітках. Ми вже уміємо самостійно ходити (хоча і порушена координація рухів, деформовані стопи погіршують ходу і хлопчикам важко ходити), починаємо говорити, навчаємося за спеціальною методикою.Можливо це і мало,але,повірте,що для нас -це великий успіх.Неможливо просто описати все те,через що ми проходимо кожен день.Не знаю де беруться сили і у мене і у дітей,для того,щоб не опускалися руки,і для того,щоб рухатися вперед.Ми не маємо права зупинятися. Нам треба йти вперед і тільки вперед. Щоб закріпити те, що досягнуто за роки важкої роботи, нам треба продовжувати лікування. Хлопчики ростуть, з´являються контрактури, слабкі м´язи не справляються, з´являються різні деформації і їх треба усувати, щоб просунутися хоч на маленький крок до повноцінного життя. Ми зробили Артемчику надскладні операціі на стопах в інституті ортопедіі.Дитина була 6 місяців в гіпсах.Ми по-новому вчимо його ходити.Це дуже важко. За ці роки відчайдушноі боротьби ми перепробували вже дуже багато всього,але найкраще нам допомагає лікування за методикою проф.Козявкіна.Після лікування є позитивна динаміка,діти піднімаються на сходинку вище.Так боляче через те, що черговий крок в розвитку Артема і Давида залежить від грошей.Це гірка правда.Ніяких горошей не вистачить,якщо дітей двоє з таким діагнозом.Тут тільки допомога небайдужих і чуйних людей може врятувати.Людей,які захочуть допомогти зовсім чужим діткам стати кращими. Але ж чужих дітей не буває і всі діти плачуть однаково. Подивіться на моїх красенів! Це ті дітки, про яких казали,що вони будуть лежачими,сліпими,глухими і ніколи не скажуть слово ’мама’. Це ті,які народились шестимісячними,по 1 кг кожен і не подавали признаків життя. Це ті,в яких мозок був залитий кров*ю від множинних крововиливів в мозок.Ми пройшли дуже багато,ми тяжко працюємо щоденно,з болем,зі сльозами,але нам потрібна допомога,щоб ми не зупинилися,щоб рухалися далі,щоб стати ще кращими.
Добрий вечір! Має трохи вільного часу і пишу вам. Я трошки пізніше відчитаюся за гроші, які прийшли на карточку. Безмежно вдячна кожному, хто не лишає нас. Це вже така історія, коли і ми без вас не можемо, і ви без нас )) Я пропала, бо займалася одним класним ділом. Попросили дівчатка з Німеччини листівочки наші. Будуть Ярмарок в Мюнхені проводити на підтримку ЗСУ. Я вирішила допомогти. Вони, звичайно, хотіли у нас купити, але тоді яка то допомога? Маємо і ми якось допомагати. Ось ви ж допомагаєте нам, а натомість нічого від нас не чекаєте. Тільки, щоб моім хлопцям краще стало, щоб просто допомогти. Звичайно, тяжко зараз з матеріалами, але я не могла інакше поступити. Дівчата прислали нам матеріал на наступні листівочки, прислали нам свічки і радіо, фонарик. Ми встигли за цей час зробити на добру справу 50 листівочок, які поїхали вже у Мюнхен. Мені геть легше стало, видихнула і тепер чекаю, що їх розкуплять там. Ми раніше вже передали в Німеччину, в інше місто, то розкупили, а гроші пішли на госпіталь. Трошки листівочок лишилось, щоб продати, а гроші покласти в копілочку на наше лікування. Я бачу ваші перекази. Мені жити хочеться, коли таке бачу. Тепер дісталася і до лікування. Я ще не записалася. Щось мене стримує чи я чогось боюся. Вже є список курсів лікування на наступний рік. Я вже в голові ніби і спланувала, але якось лячно, бо мені здається, що то захмарна сума. Я навіть боюся, щоб мені її озвучували. А лікування треба! Дуже треба! Тягнути немає куди, бо хлопці мої без нього не можуть. Видно відразу, що діти без лікування. Я не буду зараз нагадувати через що ці діти пройшли, щоб стати такими, якими вони є. Ви самі все знаєте. Мені боляче дивитися, бо ми втрачаємо не тільки час, а і можливості. Я наймала і приходили додому і масажист, і інструктор, бо вони б взагалі перекосились і була б біда. Але нам треба лікування, яке найбільше підходить і де професійний підхід. Я не можу зараз у війну просити, але раптом хтось дуже хоче допомогти, то я вас розцілую ))) Я не зможу сама. Діти і їсти хочуть. Я не можу усю Пенсію дитячу відкладати на лікування. І скільки тієї пенсії, якщо чесно. Листівками я не можу заробити на курс лікування. Листівки-це більше хобі, щоб не вмерти від відчаю, від усього цього. Ми і при фонарику їх робили ))) Уоли у нас тут розбомбили усе, то довгий час сиділи без світла. Діти кричать. Свічки боюся палити, бо постійно треба бути, де та свіча. У моїх координація порушена, боюсь, що та свічка ще біди наробить. То включала той фонарик і робили листівки, щоб менше крику було і руки при ділі ))) Я обов’язково наберусь сміливості і запишусь на курс лікування. Та що там хвилинна справа. Я б вже іхала на ту реабілітацію аби знайшла мішок грошей ))))
Безмежно вдячна усім, хто допомагає! Просто знайте, що моїй вдячності немає межі. Здається, що вже стільки писала, а кожного разу, коли бачу перекази і коли вони приходять,?в такий важкий час для усіх нас, то розриває просто від того. Ви-прекрасні! У вас стільки тієї доброти, що її хватить не на двох моїх, а та цілу таку армію і помножену на два. Нехай Господь все бачить і нехай дає більше ніж вам потрібно, щоб ваші добрі справи жили вічно. Чесно, і не знаю як дякувати, щоб ви відчули ту мою вдячність.
Безмежно вдячна усім, хто допомагає! Просто знайте, що моїй вдячності немає межі. Здається, що вже стільки писала, а кожного разу, коли бачу перекази і коли вони приходять,?в такий важкий час для усіх нас, то розриває просто від того. Ви-прекрасні! У вас стільки тієї доброти, що її хватить не на двох моїх, а та цілу таку армію і помножену на два. Нехай Господь все бачить і нехай дає більше ніж вам потрібно, щоб ваші добрі справи жили вічно. Чесно, і не знаю як дякувати, щоб ви відчули ту мою вдячність.