Оля Фреймут написала лист емігрантці, у якому впізнає себе кожна українка

"Ти – українка. Пам´ятай про це, навіть коли біль сильніший за мільйони до цього пережитих болей – зберігай стрункість життя. До тебе щодня прикуто погляди безлічі очей на чужих вулицях. Випадкові люди, для яких ти – не випадкова. Навіть зараз, коли їдеш втомлена чужоземним метро, пам´ятай, що ти – українка. Коли не хочеться їсти, пити, одягати попрасоване, коли душа важливіша за тіло, бо важча і болючіша, щоранку пильнуй себе. Йди в душ, снідай, одягай чисте.
Не сутулься від жаху щосекундних новин, вір у перемогу свого народу, у ЗСУ – витрачай думки на молитву за них, за 4-річного Сашка, який перетинав з бабусею Київське море, і не перетнув. Присвячуй думки на молитву за нього, і за сотні закатованих дітей і невинних українців, а не на твоє індивідуальне горе. I тримай спину рівно, як тебе вчила твоя прабабця, яка тепер часто сниться і радить більше, ніж встигла за життя у твоєму дитинстві.

Ти – українка, тому залишайся привітною і стриманою, навіть коли хочеться кричати. Люди довкола дошкуляють питаннями, дратують цікавістю. Ти б воліла бути німою. Вони прихистили тебe у своїй країні i дуже співчувають, дуже хочуть допомогти. Ти представляєш націю. 3бережи усмішку для кожного. Свою, найтеплішу, якою ти вітала знайомих на київських вулицях.

Твоє материнство зараз священне. Ти зневірена, розгублена і замість кар´єри – робиш дітям тости. Бавишся з ними у мільйони забав, щоб вони переживали війну дитячіше. А так хочеться забитися кут і зануритися у жаль. Тобі твоє життя видається беззмістовним".